Як ти могла викинути цей спогад
Якось за кавою спитаєш ти
Як тобі вистачило сміливості
забути усе
що ми так старанно створювали
я винувато опущу погляд
вибач
ти ж знаєш щоб іти далі
потрібно дещо забувати
а той спогад був аж надто небезпечним
щоб перевозити його в нове життя
разом з старими фіранками
синьою будкою
та пандою Адольфом
і знаєш
Піфагора більше немає
ні це була не моя вина
просто все колись помирає
от і він
Як ти могла його недогледіти
обуришся ти
та вже нехай
так все колись помирає
особливо коли перестаєш в це вірити
але ж спогад
він мав бути бесмертним
тобі не зрозуміти
стримано відповім я
коли минуле загрожує майбутньому
треба чимось жертвувати
можна і варто ризикнути
Бо вже нічого не повернеш
та й разом з спогадами
я майже втратила здатність писати
Зате прекрасно знаю графічні редактори
хто б міг подумати
єдине що залишилось незмінним
досі люблю спорт
море
класичний рок
той пригодницький серіал
і нашу улюблену книгу дитинства
Та і яка тобі різниця до того спогаду
ти ж бо сам жодного разу не згадував
і не знаєш як воно
що змінилось за весь цей час
ти зробиш ковток кави
не знаючи що відповісти
поглянеш на мене
погода сьогодні така львівська
удариш наче каменем
так
мені пора
і знаєш
я знайшла місце
де відчуватиму що я вдома
принаймні спробую
скажу я
востаннє глянувши на тебе