Учора я бродила повз доріг
І там зустріла жінку на узбіччі.
У мене по спині табун мурах пробіг
Коли заглянула мені вона у вічі.
В її очах яскраво голубих
Блукала біль із горем та журбою
В її руках тремтячих та гладких
Лежав конверт з засохлою сльозою.
"Мій син помер. Його уже нема.
Залишив лиш свій орден за відвагу.
Він врятував життя своїм братам.
А хто врятує його рідну маму?
Пішов у бій, на захист України
Охороняти нас від злісних ворогів
Якби ж я знала, що це вб'є мого сина
То не впустила б навіть за поріг.
Ну а тепер мій син лежить в могилі
А я, як та примара, ходжу по землі
І думаю:"А жити як мені без сина
Без мого щастя, мого сонця у вікні?"
Сказавши це, вона пішла у даль
А я спустошенно у відповідь мовчала
І я відчула в серці дикий жаль
Тієї матері, що свого сина поховала.
