То як ти, старий чоловіче? Щось хочеш сказати?
Чи просто не маєш нагоди до тилу вертатись?
Ти - втрата.
Холодний пісок прилипає до тіла й жилету,
Вода омиває твій шмайсер, ножі й пістолети,
Твій рейтинг.
Бризи із Ла-Маншу несуть запах чаю у бункер,
Родина ще досі не шле тобі з Кельна пакунки.
Трафунок.
Вже сонце сідає за обрій, пірнає в затоку,
А ти ще рахуєш, ретельно обдумуєш кроки.
Твій попіл.
То як ти, старий чоловіче, якому вже двадцять?
Ти швидко заріс й постарів, стерлись до дірок капці -
Вигнанець.
Maschinengewehr твій іржавіє, вже не стріляє,
І швидше летить запах того британського чаю...
Початок.
Ти досі живий. Вже наш час. Ти гуляєш по скелях,
Блукаєш по тій атлантично-валовій пустелі
Й тунелях.
Земля зацвіла... Сонцю клоняться червоні маки.
Ти знайшов власний храм - сіруватий нормандський оракул
Десь зранку.
Самотні розвалини темно всміхаються морю,
Співаючи хвилями, ліплячи з себе акторів.
А зорі
Розсіялись в небі, не згаснувши в цій непокорі.
Старий чоловік залишився й промовив із болем:
"Я тут.
Знов з тобою."
XIX.I.MMXVII
космічно глибоко 
Вразило.Супер! 
