Він клявся їй,що не відпустить,
Цей пафос:"Разом до кінця"...
Стискав її холодну руку
І марнував її життя.
Він божеволів від її парфумів,
І,ніби вперше,кожен раз
Заплющував від щастя очі
І забирав у неї час.
Він цілував її волосся,
І випивав її до дна,
Він завжди знав,що все вдалося,
Бо поряд з ним була вона.
Він так кохав свою царівну,
А потім... викинув,як річ,
Стару,набридлу,непотрібну,
Немов сміття - в холодну ніч.
Він клявся їй,що не відпустить.
А потім...Сам штовхнув у ніч,
В холодну невідому прірву
Як зламану дешеву річ.
