Прозорий ліс, спадає лист.
І клен давно вже не зелений.
Туман ранковий на лугах повис,
Вже прохолодний, вересневий.
Прозора в небі голуба блакить,
Ген- ген туди, за обрії, за гори,
Природа криє землю в мідь…
Гаї, ліси , поля і косогори.
Ключем печалі відлітають журавлі,
Прощальний клич лунає десь над нами,
Далекий шлях, у них, до іншої землі ,
Що там лежить, далеко, за морями,
До зустрічі ,те в помаху крильми ,
До зустрічі,- ключі кружать, гельгочать ,
Аж до наступної весни...
Щасливі будьте люди,- нам пророчать.
А вересень уже прискорив хід:
Так обмаль часу в осені,- шепоче,
Ми, стаям, довго дивимося в слід,
Прощатись з літечком ніхто не хоче.
