Коли в душі...
Над тілом вкрився холод ночі,
і дощ собі чомусь засумував.
А очі, ті осінні очі,
немов холодний камінь мурував.
Стояла осінь гола серед краю,
просила сонця і тепла.
І журавель летів у небокраї
тут плакала душа чи то жила?
Жила як сніг живе весною,
жила як радуга після дощу.
І в серці металевою струною.
ще мить душа сказала: "закричу"!
Бо серце хоче правду розказати.
а розум каже помовчи.
І замість сотні слів крилатих.
скажи собі: давай живи.
Коли в душі вогонь палає,
коли любов б'є джерелом.
тоді вона по-справжньому літає,
а осінь тихо плаче за вікном.
....щось таки в цьому є. З дебютом, Катрусю! 
