о! моя леді марено
говори зі мною гучно
перекрикуючи саме життя
у цьому пабі зібрались усі механізми вічності
ось подивись на мої долоні
я віддаю тобі їх сповна.
о! моя леді марено
наші голоси так лагідно звиваються
уздовж нутрощів вічної розмови
поміж дзвонів келихів що здіймаються угору
і дзвінких жіночих голосів
і англійської мови що лине зі столиків туристів
і сплітаються думки аж понад стелею цього вальгального лімбу
і минуле сплітається у пристрасному танго із майбутнім
і так голосно сьогодні б’ється моє серце і так голосно збираються грозові хмари нашої хіті
і закипають скроні у такт пульсації планети
і напружено тягнуться мої руки до тебе
леді марено
й обіймають за обидві долоні
що коли хруснуть усі спідометри напруги
над підземеллям цього пабу
боги вічності проллють додолу святий дощ.
о! моя леді марено
вічна ніч розправила для нас свої могутні плечі
уздовж старого міста що закуталось в неон
і ми з тобою дві блискавки
поміж розмитих постатей
і фар машин
що розмазуються покроєм реальності наче сфотографовані на високій витримці
розрізаємо хмари і
так гучно проносимось спітнілими вулицями
так гучно несемось в укриття розцілованої наркоманськими трофеями квартири
аби затихнути
і загасити світло
і згаснути самим
в зотлілих обіймах одне одного.
