Кондак 1
На крайній чистоті —
видно всі плями трупнії
всіх менших в успіху очищення
в Життя;
і ті смердять:
забудькуваті ми — це теж — слід небуття:
хтось проковтнув се;рця язик —
його й нема —
як встане Трійця Пресвята Сама?
зійти на пси — в космічнім швендянні
в залізі
і ординарна похіть земних лізе...
Як проспівать пісні
Величності — Богу-Творцю —
у електроннім бумові осклізлім —
покликанім в боги?? —
«Свят, свят, свят єси Отче,
і Сину, і Дух Святий,
Ти, Трійце,
Усемогуть Світла й Любові — в чистоті!»
Ікос 1
«І Я святий — і ви станьте святі», — сказав, —
і — «Зніми чоботи, бо ця земля,
що це на ній спинився ти — свята»,
хай йде душа проста
бо я б тисячократно виростав
у серці всевмістимим слухом
в ім’я Отця і Сина і Святого Духа
благословенням жити в серці вухом
благословеннями щоб розв’язавсь язик
благословеннями на серця очі.
Свят, свят, свят єси Отче, і Сину, і Дух Святий
Ти, Трійце, бо я до Тебе звик:
велич Любові не йде й не хоче
йти від Величі, що їй Життя пророчить
великим диханням
і всяким видихом у слові — й нарешті —
Словоприсяжним серця вдихом...
благорозчиненням Любові у повітрі,
й благорозчиненням повітря.
Кондак 2
Благословен є Ти, й Твоя свята воня!!
бо через неї серце хоче плакать
бо Ти схотів почути — і пойняв
і дав надію се пісні співать — на ріках нововавилонських...
нам, сумним, під Лаврою!
І в тій гадюччині, що був пророк Ісайя
добре таки іі, полуду, описав:
що грабувала всіх — її ж не граблять,
що воювала всіх, — на ній ніхто не воював,
і що воює — й ссе і людську кров й земну —
й сильно трісне! —
в с е наперед відоме горезвісним,
не спи;ниться: написано.
Й Слово дивилось, плакало, і ну —
не спинять блуд в серцях, й руках, й ногах:
сей рід гадючий не пройде — заслав мамону...
Ріки у ріки і — в моря течуть червоні!!
Й все — спить!.. От диво.
І де пісні нам справжнії співать?? —
Де та отчизна, як не в серці Бог правдивий?
А Ти: давай спасать!
Де серця ті?
Воістину:
«Свят, свят, свят єси Отче і Слово І Дух,
Усемогуть у кожному роду — у чистоті!!»
Ікос 2
Але усюди Ти! —
і десь поможе дружній лікоть —
де й не чекали ж...
Біль ко;ндака — це ж біль!
а йому волю дай...
Але живе — і Твій Божественнійший ікос!
Щоб правду ставити! хоч плачучи,
і Тебе славити — да утече вода!!
Бо ж не для того й ми — щоби без нас
тряслось навіки ще й Бога славило
се дольнеє життя!..
Це всюди Ти — й будуєш вічнеє Життя,
у нас, що дихаєм й — невольничі —
співаєм...
Слава Тобі, що ми хоч знемагаєм,
сказать, по-справжньому...
бо попускаєш знемагать —
гріхів наших псутодитячих ради —
а то й звірячих! —
й що ми в добрім маєм? —
Хоч стрепенутися! —
бо в сні гріховнім вдобно спать
слова не ті — й все іменується не так,
скрізь крутії, підміна скрізь —
на гаті гать —
як то прорвать без слова правди? —
як те без слова Духа з серця
розможжать?
Слава Тобі, бо від Вогню Небес пищать й біжать
орденопросні,
сріблопросні,
і поносні,
всі, що в Людині божевільній вже сидять
в відсікові кишки; прямої,
прямо на вихід! — без понять!
А ви питаєте, чого то Слово його носить? —
а ви бо згляньтеся: до чого в сусідів —
безболісно — довели слово «воня» ?..
А мені ж ріже... Куди це — слова??!
Слава Тобі, бо заберуть й з постелі
«одного из двух»,
бо переносиш вже з очей
в страшний весь
у серці Слух!!!
Ось коли заспіває вколисане серце чиєсь:
«Воістину: свят, свят, свят єси Боже,
величне і славне і добре і дуже страшнюще
Ім’я Твоє!
Як то це: що у всіх все дійсно є, лиш немає
Нескінченності —
в Бозі любові?»
А ви — словом у серці!
ви — з слова, що в серці!
одним Божим словом!!
так заспокоймось — й співаймо...
Так то всі Христу ми віддячили?
А на що Боже слово?
А від кого завжди відбереться святиня? —
А кому Мати Божа і Слово
самі розв’язали язик?
Де серця ті?
Співав би Марію — а ні;
не пустила мене й залипать
попід тинню:
Свят, свят, свят єси Отче
і Сину і Дух Святий! —
Всемогуть маєш в кожному роді —
в одній чистоті!
Свят єси Боже, дякую Матері в тім,
що до Тебе я звик:
величність Любові не іде і не може йти
в тьму від Світла й Любові,
бо Життя — в Божім диханні й слові,
всяким видихом в цільному слові,
нарешті — Словоприсяжним як би на Біблії
вдихом:
й всесвятих воздихань
що по вірі...
се через слово Дух відкритеє серце
з Отця — і надиха,
Та й воно, та й душа із полегшенням
тихо, і трохи зітха...
Чи не лєпо було б й не торкатися дна? —
жити в Силі й Спокої...
А людина — то, Боже, Людина-Єдина-Одна,
Хто ж її у Довірі із серця напоїть?
Свят, свят, свят єси, ГосподиБоже наш
помилуй нас, впале творіння Твоє,
Імені святого Твого ради...
Кондак 3
Зорі хай гучнії сяють:
Маєтками зір світла ангели пісні співають —
Слава найвищая нам Сина-Слова
в лад єдиний-один:
Премудрість!
премудрість — Мати й Син...
як одне Серце любові.
Ікос 3
Ми мандрівничі:
трава од молитви вночі і приниче ;
клич — з далі в даль!
вгору — світлого Лебедя кличі;
нас уночі світлі лебеді
кликами кличуть!
чи то поміряли степ нам — вози? —
бо і ми мандрівничі?
сіль розсипали
землею і небом? — бо й ми
Духа сіль...
Царства й Вітчизни у Небі!
Премудрість! — так кличуть столітні
постави:
Гей, чого ми постали?
гей, далеко ми в степ одійшли,
та тепер повставали б!
Мати і Син, що є в нас:
і над нами і в нас —
всепалаюча скарбом скарбниця!!
єдина! без дна!!
нескупа сіль —
Мати і Син! —
хата-палата Любові одна! —
Як од любові осліпнем —
мов після блискавки:
нижнє й не кличем й не бачим одначе...
Серця!
неначе
шлях після блискавок у Небеса устає...
Гей, поміркуй, що там в травах ховатись
і що нам збирати, козаче?
й що дорога, мов п’яному, встане і лоба наб’є?
Мати і Син! — у їх Царстві — душі так не є...
кожен з нас — Її син,
хай малий...
Свят єси, Господи, дав, щоб додому пливли і пливли...
Барки людьми як гріхом обросли...
Серце і пробує,
злизує — пробує, звісно: якого посолу.
Свят єси, Господи, всі в ніч ішли
і ішли,
Все ж — світло тихе, і слово правдиве —
посол є...
Достеменнісінько: Дух у мені
розрізнить:
духи болотця, схолоди, —
много ходив хто й восходив,
то найде — як би і жить? —
щоб — мимо них,
та й страшенна святих насолода!! —
що від святинь із безодень в жбан серця
біжить...
Свят єси, Господи, що ми світліли,
ішли і ішли:
Барки століть, аж затісно, пливли...
Всім — тільки в серце ж!!
Тут усім видно — чим стали...
є одкровення і ніж у таїні: ким стати могли б...
Мати і Син — Премудрість! —
завжди одні й ті...
Лебеді, лебеді до материнства,
лебеді нас к материнству...
отож, тільки от странні сини, несвяті.
Свят, свят, свят єси, Господи, Боже наш,
помилуй нас, впале творіння Твоє,
Імені Твого святого ради...
Це чомусь нас лікує ще гіркая правда.
Але ми — тільки в серце ідем.
Де і Мати і Син, й найтихіший едем.
Свят, свят, свят єси, Господи, Творче наш,
помилуй заблукане, смирне творіння Твоє.
Амінь.
14.06.2005
ID:
805917
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 08.09.2018 12:13:22
© дата внесення змiн: 08.09.2018 12:13:22
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
