Я пам’ятаю, чуєш? Пам’ятаю!
Не можна це забути навіть уві сні!
Щоразу як згрішити хочу – я згадаю,
Почувши Твоє тверде – НІ!
Той берег моря, дівчинку малу,
Себе, дорослу та сумну від горя,
Тебе, що міцно втримав на плаву.
Не давши впасти із гори.
Минає час і пам’ять спить,
Та іноді приходиш маревом згори,
Десь там на небі хтось сурмить,
Додаючи мені ще більше віри…
Страшні часи настали, дідусю,
Але я знаю – поруч Ти,
Я кріпко за руку твою схвачусь,
І дійдемо ми до мети…
Я пам’ятаю, чуєш? Пам’ятаю!
Пробач, що падаю ще часто,
Але ж одного разу зовсім все я пригадаю…
Бо Ти – Мій Бог, і в цьому – щастя.
