Ти знаєш, братцю милий,
Тиша наша, що нас з тобой обійняла,
То є та мудрість, що життєва.
Як тільки тиша настає
То все бринить навколо.
Яка глибока! І яка задумна...
В ній мрії, спогади, усе життя…
Коли ти плачеш – вона
У вічі дивиться сумна,
немов та справедливість світу.
Та справедливість, що ніколи,
як не жди – не стає.
А як піднімеш очі, то побачиш:
вона всерозуміюча, спокійна.
І дивно лиш тоді стає мені:
чому раніш її не помічала?!
І лише зараз розумію – ось вона.
Вона, та вічність, що століттями триває.
Вона все бачить, все зберіга:
події, випадки, моменти нашого життя,
і щастя бачить, і не щастя,
і пам'ятає голос кожного, хто жив.
Вона одна все знає...
Нікому не вдавалось їй збрехать.
Тиша все бачить, все чує, відчува.
Магічна сила, що вкутала весь світ.
В ній сховані всі наші таємниці .
Тиша бачить сльози, іноді втіша.
Ми для неї - кожен рідний, навіть - свій.
І де б ти не бував, скрізь вона є.
А як шукати, то ніде нема.
В тиші можна втонути,
задихнутися, розтать.
В тиші можна збожеволіть,
оглохнути й покритись пилом.
08.09.18.
