В справах їхала до міста тітка Катерина,
Не в автобусі маршрутнім, а в ‘’Тайоті’’ сина.
Синок давить на педалю, мати спочиває,
Краєм ока у віконце шлях спостерігає.
Бачить, іде по дорозі гарненька дівчина:
‘’Давай дівку підвеземо ?’’- звернулась до сина.
Завищали справно гальма ,пил піднявся трішки,
Видно й сину до вподоби у красуні ніжки.
Зупинились, привітались, посміхнулись мило:
‘’Вас підкинути до міста? Йти не надоїло?
Сідай доню, сідай мила, жалій свої ноги,
Яка нужда заставляє швендять край дороги?’’
Поступивши місце дівці ,тут же й запитала,
Бо з дівчатами в знайомстві добрий досвід мала.
Запитала:’’ Як вас звати?’’- Звати - Магдалина.
‘’Чуєш, сину- в бік штрикнула. Гарна ,бач дівчина,’’
І замріяно вже мислить: зватиму - Марина.
Бо давно шука невістку, городську, для сина.
‘’Бачу доню модньо вдіта, за собой турбота,
Де живеш ти? Саме в місті? Замужем? Робота?’’
Всю дорогу, аж до міста не закрила рота:
‘’От таку б мені невістку! Ото б, щастя мала’’.
Дівці балачки набридли ,різко відказала:
«Протріть очі собі тітко,та прийдіть до тями,
Я на трасі ловлю лохів з довгими ’’рублями’’.
Різко авто зупинилось ,гальма завищали….
Ходи дівко , собі з миром, щоб клопіт не мали.
