Тобі, я була сонцем,
А ти ж, мов охоронцем,
Для нашого кохання,
Із вечора й до рання.
Любов нас оповила,
Як птаха гніздо звила,
У небі зірка ясна,
У нас сім’я прекрасна.
В обіймах із тобою,
Немов,я за горою,
Умів ти цінувати,
Я хтіла цілувати.
Як ніжність серед ночі,
Ласкаві, теплі очі,
Мені дорогі стали,
Адже удвох кохали.
Ми чули спів пташиний,
Тепер наш дім гостинний,
Хоч коси уже сиві,
Та все ж, справді щасливі.
2000р
Вірш прекрасний, світлий і ніжний, як і саме почуття.
Це Божий дар зберегти кохання і бути щасливими
"...Хоч вже й коси сиві ".Так буває і нехай не згасає.
Творчих сил, наснаги!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
