У степу стерня суха, як милиці -
Золота злетіла голова,
Соняшник показує потилицю,
В дрімоті про літо забува.
Гай втопився у серпневій повені,
Тільки чубчик зверху тріпотить.
У кайдани вічності заковані,
Ми завжди прождовжуємо жить.
Щоб відчути кожною клітиною
Рідну землю, теплу і тверду,
Променем, тонкою павутиною
Стигле небо пада в лободу.
Жаль, не повернуть човна за хвилями
І не змити борозни з чола,
В час розлуки під вітрами сильними
Вже не кинеш пружного весла.
В полум'ї серпневих жал нахилиться,
Зацвіте думками голова...
А в степу стерня суха, як милиці,
Соняшник про сонце забува.
гарні образи, хоча не все гладко. але достойні рядки. 
