І тоді я згадав, що навколо щось є. Щось існує.
Виправляв я один на чотири в числі 18,
бо постійно чогось не знаходив, що справді вартує
тих років, щось впускав на підлогу раптово, зненацька,
зачинявся в своїй невеликій, просторій кімнаті,
наче, мов у дитинстві, боявся чудовиськ і духів.
Світ спинявся лиш раз на два тижні, як мав, що згадати,
поки дощ мав нагоду забрати всі промахи й рухи
або скинути даний тягар на хвилину чи двадцять.
Літо стрімко минало, а я жив старою зимою.
У обличчя в'їдається грим, ручка пише на пальцях -
наче робота зшили таємно для дій наді мною.
Серед всміхнених лиць і закручених тіл в диких танцях
завжди здибеться висланий, що майже бридиться літа.
Виправляв на один я чотири в числі 18,
потихеньку стираючи записи нового світу.
27.06.17