У кожного поета є сльоза.
Але вона дуже маленька...
Вона не гірка, бо чиста.
Бо ця сльоза приходить разом із натхненням...
Вона як теплий дощик літній
Він лагідний, бо серце живить.
Надходять нові слова чи рими.
Та неважливо - Ви поет чи лірик...
Бо кожну літеру ,чи слово.
Поет осмислює, переживає,
Бо за основу, та в цілому.
Бере сльозу, бо відчуває.
Що вірші починаються з душевного спокою.
З ранкових дивних пісень птахів,
Натхнення воно вічно неозоре.
Ти позбуваєшся дурних думок та страхів.
Тай ще обличчя у поета завжди молоде.
Бо ця сльоза відновлює, лікує...
Бо у душі завжди нове, чисте живе...
До зовнішності поета, чи письменника пасує.
