наклалися нічийні голоси,
осипалися золотаві плаття,
величний гул останньої оси,
сухий вінок із дурманУ й латаття_
_чужих думок стихає білий шум,
сакральний знак лоскоче вогкі очі,
босоніж, по сухому споришу,
туди, де навісні рулади вовчі...
***
...чого заради темні музи ці
ведуть по дну, шкребуть засохлі шрами,
що мають на спотвореній меті
блукаючи ріллєю та ярами,
плекаючи обридлі в’язки рим,
зникаючи в ранковій каламуті,
з тобою тінь, і ворон – пілігрим,
і образ втраченої вічності в покутті_
>
_твій кожен жест твердий, наче наказ,
для тебе хрест – перетин паралельних,
скрипучий флюгер - твій дороговказ,
в оаз позбутій льодяній пустелі_
