У Черкеську, ще й зимової пори,
До майора і матусі-медсестри,
Що з боями всю війну удвох пройшли,
В дім лелеченьки Володю принесли.
Син вже в Згурівці учився, підростав,
Наче в казці, як Котигоршко став.
Потім Згурівську середню закінчив,
В Академію с/г він поступив.
Україна ще була УРСР,
Як Володя став механік-інженер.
Ой, Фарбоване і Рівне, й Лукаші!
Де ж ти, дівчино, для серця і душі?
Скрізь Володя перебув і побував,
А лиш в Згурівці дівчину покохав.
Піша Валя, родом з Красного села,
На той час уже як квіточка була.
ЇЇ прадіди були ще козаки.
От Володя й попросив її руки.
Після шлюбу в щасті й злагоді жили,
Лєну й Ваню – собі діток нажили.
Переяслав, управління, Гланишів
І нарешті у Черевках він осів.
В КСП він став як справжній отаман
І продукцію дає він понад план,
І Черевки віен підняв на весь район,
За п’ять як сів Сергійович на трон.
Хай же келихи з іскристим налива,
А ми скажемо такі йому слова:
Хай здоров’ячко і сила не спада,
Хай же Валя буде гарна й молода,
Хай не падає Сергійович із ніг,
Щоб що бачив, те хотів і довго міг.
На обід хай буде сало й ковбаса,
А не декілька таблеток від Upsa.
Щоб не бачив він лікарні і тюрми,
Щоб родина не вмивалася слізьми.
Лєна й Ваня хай порадують батьків
І народять їм дівчат і хлопчаків.
Щастя й злагоди хорошій цій сім’ї,
Хай довгенько їм щебечуть солов’ї,
Хай Господь пошле їм щастя навіки,
З ювілеєм Вас, із святом!
Позняки.
07.02.1996
