Стука вечір у шибку дощем,
Невидимкою сон запливає.
Крає душу матусину щем,
Дум у мозок важких наливає.
Думи ті про людей, про війну
І про долю тяжку України.
Скільки там гіркоти-полину!
Серце неньки ще більш заболіло.
Капле дощ у заплакану ніч,
Та спинити ті думи не може.
Мати з Богом лише віч-на-віч:
«У біді не покинь нас , о Боже!
Зупини ту мокшанську орду,
Що на Крим і Донбас зазіхнула!»
Й під вагою обтяжливих дум
Бідна мати, нарешті, заснула.
17.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
