«ФІЛОСОФІЯ МУРЧИКА»
— Не знаю, як у місті живеться тим городським кастрованим приблудам, а от у нас, сільських красенів, життя цікаве: вільне (іноді навіть занадто), просторе й самостійне. Хоча я не пам’ятаю, щоб коти коли-небудь голосували за незалежність.
Так розповідав Мурчик баби Катрі вороні, котра щойно прилетіла зі столиці до них у село.
Пів години він вислуховував про «абарзєвших», на думку ворони, голубів мовчки, але коли вона почала порівнювати котячі долі, його то зачепило за живе.
— От я би, — продовжував він, — ні за що б не проміняв своє життя поруч із живою природою на «київські пекторалі» !
Кіт не знав, що означає цей вислів, але баба Катря часто його вживала, коли порівнювала міську непотрібну розкіш із тим, що виросло в неї на городі, Вона так і казала:
— Проміняв, гаспид близорукий, бабину картоплю на київські пекторалі!
І якщо про руки баба казала правду — вони дійсно були близькі до «гаспида»,(так розумів кіт, цю істину) — то й про пекторалі, ясне діло, теж не брехня.
Мурчик, хоч так само не любив картоплю, як і Катрин онук, але мусив їсти частенько, бо бабині принципи були незламні: картопля — то золото.
Баба, мабуть, не знала, пояснював собі Мурчик, що золото коти теж не їдять.
— От хіба бачила ти в тому Кийові, щоб коти парувалися прямо там, де зустріли свою любов? — продовжував Мурчик, хоча питання його мало суто риторичний характер.
— Я взагалі чув, що там у них на це заборона, і щойно ти подумав про те, що потрібно залишити свій слід на цій нещасній землі й завести потомство, тамтешнім котохвостим одразу відбивають бажання. Столичні господарі відрізають їм телембики! Точно-точно! Страшно й подумати, як то воно потім оте, гендерно-рівне існування.
Що не кажи, а в селі про таке годі і згадувати.
На цьому моменті ворона перестала скубти своє пір’я і подивилась кудись удалечінь: напевно, осмислювала глибоку філософську мудрість нашого Мурчика. Кіт, примруживши очі, теж про щось задумався.
Погода цього дня в селі теж була на боці філософського жанру: світило тепле яскраве сонечко, в повітрі пахло весняними травами, димом багаття, землею, і особливого шарму в слоїчок цього денного повітряного парфуму додав терпкий аромат кози Сніжани.
Голосіння баби Катрі перебило момент споглядання Всесвіту Мурчиком:
— Грім! Заради Бога, перестань обсикати ті ворота, скоро іржею підуть!
Як видно зі слів, баба Катря була дуже набожною жінкою, принаймні Мурчик був у цьому впевнений.
Бо, на його думку, досконало знала всі церковні обряди: він не раз бачив, як баба «святила» свого чоловіка, діда Максима, дрючком, питаючи в нього, де той подів заначку. І щоразу не забувала додати:
— Що мовчиш, як грішник на сповіді?!
Але і «грішник» стільки разів був освячений, що його можна було вже «приставляти» до лику святих.....»
• далі буде.
Людям без гумору, мої співчуття
Як я вам вдячна!!!! Бо вчора у мене майже відбили охоту писати. Чоловік один побачив пригноблення))) сказав, я вчу дітей (хоч це для дорослих) що то жінка має бити чоловіка!!! А типу мало б бути навпаки
Не слухайте дурниць! Я дістала надзвичайну насолоду. Ви підняли мій не дуже позитивний сьогодні настрій. І не лише мені. Щиро дякую. Це дуже гарно написано. З нетерпінням чекаю продовження.
як приємно, що хтось позитивно налаштований читає твір. Дякую, що приділили увагу 
