Вони сиділи в місячному світлі.
Вони мовчали, як німа струна,
І руки їх пожадливо стискались,
Їх погляди злились в єдине ціле…
Він відчував, що на душі у нього
Росте і шириться важка безодня,
Як кров бурхливо гупає у скроні,
І млость розлита, мов вода, по тілу…
В його смутному, зболеному серці
Оркестром грали різні почування.
Вона ж чекала, і вона боялась…
А час ішов, холодний, невблаганний,
І грався місяць із її волоссям,
І срібло розливав по її щоках,
Де заблищали сльози, наче перли…
Одного вечора, в одній кімнаті
Дорослі діти бавились в любов…
Колись думав, що емоції - всього лиш облуда, тепер розумію, що щось таке, як холодний розум - найбільш тривала облуда з усього. А віра - це ствердження думок і дій. Вона освячує все.
Дякую! Вірите чи ні, цей пророчий для мого життя вірш написаний 12 років тому і випадково знайдений вчора...
