На моїй стороні усесвіту, де ніколи не спить океан,
Розлетілись птахами вдосвіта: один на один, сам на сам.
Розділились на «до» та «після» в цьому світі терпких протиріч,
Де немає про нас більше памяті, не існує більш наших облич.
Час лишає орнаменти зморшок на тонких і холодних руках,
Не впізнаємось: "де ми" та "хто ми" у загублених дальніх світах.
Де немає окреслених ліній, а без ліній ми - просто дим,
Відродити твій образ у серці і в пожовклих від часу рим.
Відродити і знов відродитись,
залишитись невиліковно живою.
Мої хвилі продовжують битись:
настає час змін і нового прибою.
Надихнула ця пісня:
P.S https://www.youtube.com/watch?v=rzh4ADcwljo
Дякую! 
