(Завіршована українська народна казка "ОХ")
В далекому 1995 році завіршував для сина 4 українські народні казки. Лише зараз в "Студії ОХ" начитали їх, як аудіокнигу. Це одна з них. Можна поcлухати -
В старі часи, колись давно
Не як тепер усе було.
Нема нічого вже того.
І люди вже не ті...
Весь світ якийсь став не такий:
Чудний, лихий,і, навіть, злий.
А був раніше чарівний.
його не вернеш. Ні.
Тепер про ту старовину
Хіба що казку розкажу.
Чи вірити всьому тому
ріша хай всяк самий.
1
Так от,
Колись в однім селі
Якийсь убогий чоловік
Жив помалесеньку собі,
Ще й добру мав жону.
Та й сина мав він одного,
Хоч зовсім не радів з того,
Бо син був трохи "не того",
Не при своїм умі:
Сидів на печі без штанів,
Не бравсь нізащо, крім гульні,
Як те курча грібсь у землі,
Хоч мав вже двадцять літ.
2
- Що, з нашим - хлопцем нам робить,
Чи бить його, чи може вчить,
В науку у яку зводить,
Хоча б он у кравці?-
У жінки чоловік пита.
Та в відповідь лише зітха.
і недотепу до кравця
Повів татусь учить.
Та ось проходить пара днів.
Навчатись хлопець не схотів,
Прийшов назад.
Його вхопив
Знов батько - й до шевця…
А потім і від коваля.
Куди б не йшли, звідусіля тікав.
Всіх обходив
Так батько й каже:
- Заберу
Оце ледащо й відведу
В другу країну мо’ яку.
Не верне ж здалека?!
3
Зібрались в путь вони. Пішли.
Коли в дрімучий ліс зайшли,
Якийсь горілий пень знайшли.
- Ох! Сяду посиджу́,
Бо вже втомивсь. Усе болить,-
Сказав тут батько.
І в цю мить
Уже дідок чудний стоїть:
- Навіщо звав, кажи?
В дідка зелена борода,
Сам зморшкуватий.
Дивина!
Злякався дядько - відступа:
- Та що ти! Схаменись!
Чого до мене причепивсь?!
- Позвав ти "Ох"- і я явивсь,
- Я "ох" сказав, бо утомивсь!
- Ох - це моє ім'я,
4
- Куди йдете?- пита дідок.
- Та бачиш, в мене є синок,
Такий ледачий, що й ціпок
Уже на нім побив.
А толку з нього все нема,
і тями вчитися кат'ма.
Болить вже в мене голова
від клопоту й думок.
- Віддай синка свого тоді
В науку, в найми ти мені,
Лиш при умові при одній,
Коли назад прийдеш
За ним, щоб через рік забрать,
То мусиш ти його впізнать.
А ні - прийдеться залишать
Синка на рік іще.
Говорить батько:
Що ж, бери!
5
Потисли руки тут вони.
Як могорич весь розпили,
Тоді лиш розійшлись.
Додому батько повернув,
А Ох хлопчину потягнув
В підземне царство, у пітьму.
Та той і не журивсь.
Усе зелене мав той Ох:
Ворота, стайню, дім і льох.
Були зелені, наче мох, і донька, і жона.
За стіл Ох хлопця посадив,
Обідом добрим накормив.
А потім в двір його повів,
Колоть звелів дрова.
Та тільки Ох десь відхиливсь,
На дровах хлопець примостивсь,
Своєю свиткою накривсь,
і скоро міцно спав.
Коли хазяїн повернувсь –
На хлопця сплячого наткнувсь,
У бороду собі всміхнувсь,
і запалив дрова.
6
Згоріли й наймит, і дрова
А Ох щось в попелі шука.
Жарина тут якась одна
Пригля́нулась йому.
Ох - майстер був усяких див.
Він чимсь жарину окропив
і хлопця з неї відтворив.
Той кращим став ніж був.
Дає тепер наказ Ох знов,
Щоб нарубав побільше дров.
Та наймит трошки поколов,
Заліз на дрова й спить.
Вогонь Ох знову запалив...
На попелі щось ворожив.
З жарини хлопця оживив
і знов послав служить.
7
Було так декілька разів.
За кожним разом той жвавів,
Багато чого вже умів
і гарний став козак,
Моторний, миттю все робив.
його Ох, навіть, полюбив.
Чимало в хлопця знань вложив.
Отож за просто так
віддать він учня не хотів.
Тому, як рік пройшов, він стрів
його татуся і повів,
Нагадуючи всяк
Про їх домовленість.
Бреде
татусь за Охом мовчки;
йде,
надіючись, що повезе.
Насипав Ох зернин
і повелів півнів пригнать.
Ті просо взялися клювать.
Не може батько розпізнать
Де ж серед них там син.
Зітхнув він гірко і пішов.
Свою дитину не знайшов.
8
А хлопець труднощі боров,
Усе як слід вивчав.
Тепер вже вмів він і гадать,
і ворожить, і чарувать.
Став наймит все на світі знать,
відмінно чаклував.
Минає рік.
І батько знов
У царство Охове прийшов.
Скучав за сином - рідна ж кров,
Ох ввічливий був з ним.
На цей раз вивів баранів.
Як глянув батько - посмутнів,
Пізнать бо ж сина не зумів,
і знов пішов ні з чим.
9
А в молодого козака
Вже добра виучка була.
Він перевершив чаклуна!
Тому Ох не волів
його від себе відпускать
і думав: "Добрий буде зять!",
Бо планував доньку віддать,
Про внуків говорив.
10
Хоч хлопець вдячний був за все
Своєму вчителя, але
Очікував, що забере
Уже його татусь,
і залишаться в чаклунів
Вже більше наймит не хотів.
Женитись теж він не горів –
"За цим, мов’, не женусь!"
Насправді ж Охова дочка,
Хоч і вродлива, і струнка,
Але ж зелена, як трава!
Не люба, от і все.
11
І знов на третій рік побрів
До Оха батько.
Та й зустрів
Під лісом діда і завів
Розмову з ним про те,
Що сина йде він визволять
Від Оха;
Що не зміг забрать вже двічі.
І тепер не знать
Чи вдасться йому це.
12
- Я Оха знаю, як ніхто,
Мій опонент він вже давно, –
говорить дід. – Тобі його
Не вдасться обхитрить.
Тому мою підказку ти
Повинен використати.
На цей раз будуть голуби
В його дворі сидіть.
Вони клюватимуть зерно.
Лише голубиня одно
Своє скубтиме пір'ячко.
Його щоб і обрав,
Бо то і буде твій синок, –
Так дядька научав дідок.
13
От батько всівся на пеньок.
- Оx! – Оха він позвав…
Чи випадково, а чи ні
У лісовій стрівсь гущині
Той дід, але все в точності
Було, як він сказав.
До себе батька Ох привів.
Сипнув зерна. І голубів
Чималий гурт враз прилетів,
Та зерно те клював.
- Що ж, пізнавай де син тут твій;
Як не вгадаєш – буде мій... –
Ох показав на голубів.
Багацько ж їх було!
Тут батько придивляться став.
Один з них зерно не клював –
Під грушею собі стояв.
Тож вибрав він його,
- На цей раз ти уже вгадав, -
Зітхнувши гірко Ох сказав,
і голуба розчаклував
Назад у юнака.
Татусь синочка обійняв,
В обидві щоки цілував
і Оху гарно дякував
За те, що вчив синка.
14
Ідуть додому батько й син.
Син розповів, що було з ним,
А батько, як бідує він.
- Як жить тепер будем?
Ти грошей теж не заробив,-
Зі смутком батько говорив.
- Зате у Оха різних див
Навчивсь я. Заживем!
Ось, знаю, стрінем ми панів,
Що пустять на лисиць хортів.
Я б обдурити їх зумів –
Прикинусь сам хортом,
Лисицю дожену за мить...
Як захотять хорта купить,
Не здумай ти мене вступить
Менш ніж рублів за сто.
Та тільки ж продавай мене
Без ретязя.
15
І скоро вже
Лисицю чути, як жене
Ватага гончих псів.
Хлопчина швидко хортом став
і враз лисицю наздогнав.
Один пан дядьку тут сказав:
- Продай хорта мені.
- Хай буде так
Продам його
Без ретязя рублів за сто.
- Не треба ретязя твого,
У мене свій якраз,-
Пан радий, що хорта купив.
Та лиш на гони відпустив,
Той так нікого й не ловив –
Утік й став хлопцем враз.
16
- Тепер хазяйство зможем ми
Вже невеличке завести.
Та мало грошей цих, щоби
По-людськи нам зажить.
Син батькові сказав на це:
- Ми грошей роздобудем ще.
На перепелів чую йде
Гонитва в цюю мить.
Зроблюся соколом нехай.
Ти пану мене продавай
Без шапочки. І не вступай!
Торгуйся більш!- звелів,
і тут вже соколом літав,
У небі високо кружляв.
Як пан це вгледів, то вручав
За нього сто рублів.
- Сто п'ятдесят мені давай
і сокола ти забирай,
Та шапочку лиш залишай!
Пан гаманця знайшов:
- Що ж, забирай ти гроші ці,
А шапочку залиш собі.
Пошию я йому з парчі,-
Взяв сокола й пішов.
17
Та тільки він його пустив,
Як той і сліду не лишив –
Пропав.
- Ну? Скільки заробив?-
Пита син в татуся.
- Тепер нам хоч і на парад!
Ми маєм двісті п'ятдесят
і купим огород і сад!
Радіє аж душа!
Обидва раді.
Каже син:
- Зайдем на ярмарок один,
і там за декілька годин
Щоб ще багатшим став.
На ярмарок як попадем,
на цей раз стану я конем.
Без недоуздка ти мене
Дивися, щоб віддав.
18
Перетворився він в коня.
На місці й хвилі не ґуля,
Копитом землю ковиря.
Стрибав і сторч ставав.
Зійшлось багато покупців.
Дають п'ятсот, шістсот рублів.
Та так, як син йому звелів,
Щоб ціну набавляв,
Усе так батько і робив –
За нього тисячу просив,
і хвилювання трохи збив.
19
Один лиш покупець
Усе ніяк не відступав,
Уже і тисячу давав.
Одного ока він не мав
Цей циган-молодець.
Але він все наполягав,
Коня й уздечку щоб давав.
"Без неї ж бо’ ніхто, мовляв,
Не буде брать коня!"
Рукою батько тут махнув,
Подумав:
«за таку ціну
Віддам коня хутчій йому
і хода, звідсіля!
Хай з недоуздком забира.
Три гривні тій узді ціна."
В кишеню грошики хова
і з ярмарку іде.
20
А циган за уздечку взяв
Коня, по морді поплескав.
Коли ж його він осідлав –
Той кінь як понесе,
Бо це не циган був, а Ох.
Отож - летять вони удвох...
Гасали де лиш знає Бог.
Та Ох не відпускав.
Коня добряче утомив.
Та потім сіном накормив,
Взяв за уздечку і повів
До річки напувать.
Кінь до води нагнувсь, і тут
Раптово вислизнув із рук,
Зробився окунем і плюх –
До дна, в траву, убік.
21
Себе Ох щукою зробив –
Чимдуж за окунем поплив.
Його він мало не вхопив –
Та окунь все ж утік.
А щука от-от дожене,
і вчитель учня забере.
Тут глядь - білизну хтось пере.
Туди і поверта.
Став з риби перстнем золотим,
Упав поміж пранням отим.
Аж праля потяглась за ним
( А це була княжна ).
Щуцяра мимо пропливла,
Зубами клацнула зі зла.
А перстня панна молода
Додому принесла.
22
Домашнім всім розповіла,
Як перстень той вона знайшла.
Та тут слуга повідомля,
Що йде якийсь панич.
То Ох зробився паничем,
і із стурбованим лицем
Просить почав він із плачем,
Ще й ставив могорич,
Щоб перстня йому віддала
Вельмишановная княжна..
Без перстня бо життя нема.
А панна паничу:
- Вам перстня не віддам цього!-
Взяла й жбурнула у вікно.
А той розпався на пшоно.
Панич за ним стрибнув,
і тут же півнем жвавим став.
Нікуди не тікав, скакав
Аж поки всього не склював,
й побіг, наївшись всмак.
23
Але пшониночка одна
Ним не помічена була.
Під камінцем спаслась вона.
Зробився тут юнак
із неї гарний, молодий,
Широкоплечий і швидкий.
Ну, красень, словом, вже такий,
Що і не описать.
Як вгледіла його княжна,
То закохалась в юнака.
Йому теж глянулась вона,
І став він їй казать:
-Тобі готовий я служить!
І буду вірненько любить.
А в їхніх душах в тут мить
Співали солов’ї.
24
Не думали дочку давать
Батьки за про́стого.
Рішать
Дозволили самій.
Та й зять
Сподобавсь скоро їм.
Відпали сумніви усі,
Коли до князя принесли
Магістра Оха два листи.
В одному він казав,
Що його учень, молодий
Не хлопець там якийсь простий,
А майстер магії такий,
Якого світ не знав.
В другім листі Ох написав,
Щоб зла на нього не тримав
хлопчина.
Також побажав,
Щоб щастя й славу мав.
25
Весілля справили гучне,
Хмільне, веселе, гамірне.
( Всі там були окрім мене).
Ото вже "погули"!
Горілка, пиво, мед, вино
Усім по бороді текло.
Не так, чи так усе було
Не перевірим ми.
--------
1994
Талантів дюжина у Вас,
І казочка, скажу, ця КЛАС,
Цікава, в віршах, справжнє диво
і, по-народному, правдива,
Де розум все перемагає,
А серце щиро покохає. 12 балів!!! Тепер зрозуміла, чому Ви ОХ. ДОБРИЙ ОХ!!!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та ні, з тим Охом ми лише однофамільці.
Дякую, пані Ганно! Ваші експромти - неперевершені!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Галино! Колись відмітив, що діти добре сприймають віршований текст казочок (з простими граматичними римами). І прийшла в голову думка декілька казок заримувати. А тепер технології дозволяють ще й озвучити написане. От ми і теє...
Гарно, Складно! Вдала казка! Чималий труд. І враження таке, ніби той Ох твій родич! А може навіть ти його учень? Бо дуже ж ти вправний і різнобічно талановитий!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, шановний Сергій Анатольевич! Дуже мало (порвіняно з росіянськими) в Мережі україномовних аудіокниг. Вирішили спробувати і самим щось зробити. Начитувати чиїсь твори таким непрезентабельним голосом, як у мене - рука не підіймається. А своє можна ніхто не образиться!
Цікаво, пане Вікторе! Шкода, що внучка моя далеко в Європі... Та й українською не зрозуміє, бо ж німецька, вихоить. рідна!))) 
чудово вдається 
Браво! 
