Війна, що сьогодні в нас йде – Вітчизняна.
І назва її - не інакша, така,
Бо вся Україна, уже нездоланна,
Відважно свій край боронить почала.
Та слово «Вітчизна» - якесь ще совкове:
Вітчизна, споріднене слово - вітчи́м.
Та в нашому вжитку воно помилкове,
Як вникнути трішки – нещирість звучить.
Вітчизна, вітчи́м – це не батько й не мати,
Хоч родич якийсь там, але не рідня.
Тепер - Батьківщина - потрібно казати,
Бо це – українська є назва, своя.
«Отєчество» їхнє та їхню «побєду»,
Що в їхньому марені досі була,
Воно все совкове - зали́шмо позаду,
Щоб вже Україна без цього жила.
Тож вигнати треба від нас супостата,
Скоріше б до нас Перемога прийшла.
А те, що в нас коїться, треба казати:
Вітчизняна російсько-українська війна.
По сліду піде, як всі їхні «совєти»
Та згине у просторі, геть пропаде.
Тоді Україна постане воскресши,
Й у нас – Батьківщиною ! – зватись буде́.
