Сніжана Біла
* * *
Хлопчику, я латаю дірки на штанях
і ще зв'яжу тобі кількасот шкарпеток.
Ти мене не згадаєш, я просто Таня,
котрій приносив ласощі і букети.
Ось я тобі несу вже важкі патрони.
Все найдорожче, кажеш носи в кишенях.
Я тебе колись бачила на пероні.
Ми були незнайомі (до речі, Женя).
Ось я тобі готую борщі й пампушки.
Ти не дивись, що сльози мої квасоля.
Можна я обійму тебе і на вушко
"Дякую" передам від якоїсь Олі.
Ось я тобі бинтую думки і рани.
Завжди чекаю зустрічі у неділю,
щоби удвох зустріти щасливий ранок,
й знати, що я остання твоя Надія.
Ось я тебе сварю. Ти завжди забудько!
Речі порозкидаєш по всій кімнаті.
Добре, що хоч нічого страшного не буде,
бо все прощати вмію (з любов'ю, Катя).
Ось ми тут всі з тобою на цьому фронті:
лікарки, швеї, втомлені кухарівні.
Знаєш, життя нагадує щось вагонне:
всіх кого не згадав, але тут зустрінеш.
Сергій Редька
***
Ось штани, що твоєю рукою залатані щемно.
Ось шкарпетки з твоєї любові, думок і тепла.
Я назвався Тарасом, хоч звати насправді Євгеном -
Ну, тоді, пам’ятаєш, на самім краєчку села…
Ти мені піднесла і вогню, і води , і набої
У окоп, що стоїть на важливім перетині трас…
Пам’ятаєш ту мить: на пероні стояли з тобою,
Я назвався Іванком, хоч звати насправді Тарас.
Ось нарешті борщу принесли з пампушками і перцем.
А на завтра, казали, прибудуть до нас калачі…
Відчуваю я легкість: тобою даровані берці
Не підводять, Оксано, в поході ні вдень , ні вночі.
Хто б мене посварив за забуті й розкидані речі!?
Я не буду вдавати невинного хлопчика. Ні!
Ой, Марійко, я звуся Михасем, до речі…
Я не знаю, чи довго ще буду на клятій війні…
Забинтовані рани твоєю рукою, Надіє,
Відчувають і щирого серця цілюще биття.
Я не певен, що слово потрібне сказати зумію,
Лиш тобі зрозуміле, на самім краєчку життя.
22.03.22
