Йшов сороковий день війни,
Вила сирена навкруги
А серце і душа боліли,
Кричали голосно й ревли:
"За що всім нам стільки біди?"
Жили у щасті, радості й добрі
І навіть приводів тужить не було
Лиш так, дрібниці в кожного свої.
Страшний той ранок вмить змінив усе
Змінив і нас, тепер же докорінно
У пам'яті він нашій назавжди
Слід у душі тепер з нами навіки.
Лиш горе й сльози захопили Україну,
Прийшла до нас триклятая орда
Невинних сотнями поклали в домовину,
Хіба щось скоїло те янгольське дитя??
І рве зсередини, і душить у сльозах,
Той біль страшний за мою Батьківщину,
Не хоче бути в тих тяжкіїх кайданах,
Тому й так вперто бореться кожнісіньку хвилину.
А іроди ті проклятущі, що нищили мою країну
Не зможуть просто взять й злягти собі в могилу
Отримають хай справжнє пекло на землі
Мордована та жінка навесні
Приходить хай йому у сні
Й катують най оту мерзоту
Усі хто хоче досхочу.
Хай в муках скрутиться огидне те створіння
І смерть вважає своїм щастям і благословінням.
Нема прощення і не буде вже ніколи,
Для нас назавжди згинула русня,
Хай моляться і б'ють низькі поклони,
Але у пам'ять вкарбувалась та весна...
