|
Любив Петро гриби збирати.
От, якось літньої пори
Він кошик взяв, рюкзак – і з хати,
Збирати лісові дари.
У рюкзачку – два бутерброди,
З водою пляшка, ніж складний.
Давно хотів він на природу,
Нарешті вільний вихідний.
Покидав речі у автівку,
Додав ще крем від комарів –
Й скоріш до лісу у мандрівку,
(Мабуть, там повен ліс грибів).
Він залишив "жигуль" на трасі,
А сам заглибився у ліс.
Вела стежина через хащі
Повз ясени, повз верболіз...
Грибів у лісі так багато! –
Петро у кошик їх кида.
Та тільки тара малувата,
Гриби не влазять, от біда.
Он, біля самої стежини –
Сім'я лисичок – як не взять.
– Є в мене ще рюкзак-торбина,
Почну гриби туди складать.
Втомивсь. Дістав два бутерброди,
Сів на пеньок, перекусив,
А потім з пляшки випив воду
Та біля стежки залишив,
(Навіщо це нести додому?)
Він ще зім'яв пустий пакет –
І кинув целофан додолу,
Бо не потрібен цей предмет.
– Все, відпочив я, підкріпився,
Вже час кінчати променад.
Узяв свої гриби, підвівся:
– Піду до траси я назад.
Він стежкою пішов повільно,
Милуючись на краєвид.
– Яке повітря тут живильне! –
Сказав Петро та раптом зблід:
Бо край стежини він побачив
Свій целофановий пакет,
Поржня пляшка теж маячить...
– Що це за, в біса, хитросплет?!
Як це так вийшло? Я йшов прямо,
Ні в який бік не повертав.
А це, дивлюсь, пеньок той самий,
Де я сидів, відпочивав.
Петро ще трохи покрутився
Й пішов назад до "Жигулів"...
Аж раптом... Знов це саме місце!
Петро від страху ошалів.
Неподалік дідусь маленький
Сидить під вільхою, мовчить.
"Мабуть, гриби збирав старенький...
Ну і нехай собі сидить".
Пройшов Петро повз нього – й ходу!
А в голові: "Тут щось не так!
Я вже втомився від походу,
А з лісу вийти – все ніяк!"
Він майже біг... І знов це місце,
(Старий і досі там сидить) ...
– Та що таке сьогодні з лісом?
Допоки ще мені бродить?
Стрільнув очима на старого
Та й знов стежиною пішов.
Згадав і чорта він, і бога,
Та вихід з лісу не знайшов...
Дідок нікуди не подівся,
Сидить собі, як і сидів.
Петро повз нього знов поплівся,
І сам вже ледь не посивів...
– Кхе-кхе, мабуть, ти, чоловіче,
Або дурний, або простак.
Ти вже пройшов повз мене тричі,
а не второпаєш ніяк,
Що з цього лісу ти не вийдеш,
Як все сміття не забереш.
– Чого підняв, старий, ти кипіш.
Так і сказав би, врешті решт.
Це ти водив мене поблизу?
Ти хто такий? – Петро спитав.
Старий сказав: — Хазяїн лісу. –
І головою захитав.
– Так кажеш, що хозїн лісу?
Щось, не второпаю ніяк...
Та ну тебе, іди до біса,
Ти ще скажи, що ти Лішак.
– Кхе-кхе, – старий з землі піднявся.
Лішак – молодший братик мій.
А потім хитро розсміявся:
– Додому йди, чого сумний?
Та не забудь "добро" узяти,
Що ти залишив на траві.
Петро не став пеньком стояти,
Побіг, від страху ледь живий...
Ну ось, нарешті, вже автівка.
— А де ж гриби? Я їх забув.
Приніс з сміттям торбину тільки.
Оце дідок мене нагнув!
Та що із цим тепер робити?
Завів двигун – із лісу геть!
"Грибів нема чого жаліти,
Радій, що обійшлось без жертв".
Аж раптом "Жигулі" заглохли.
Петро схопився: "Що таке?"
А на узбіччі – мотлох зсохлий,
Сміття якесь дрібне людське́.
Петро спочатку не повівся.
Але старий так покарав:
Лише тоді він зрушив з місця,
Коли непотріб весь прибрав.
І поки він додому їхав,
Ставав на трасі разів п' ять.
"Мабуть, старому це за втіху,
Щоб я за всіх збирав сміття!"
У місті у контейнер вкинув
Усе "добро", що назбирав.
— Оце провів сьогодні днину!
Ще так ніколи не гуляв...
Вже по гриби Петро не їзде,
Бо глохнуть зразу "Жигулі",
Як тільки їде він повз лісу,
І десь сміття там на землі.
Наказує тепер знайомим,
Що їдуть в ліс відпочивать,
Щоб все сміття везли додому,
Не забували прибирать.
ID:
944381
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 08.04.2022 11:23:07
© дата внесення змiн: 08.04.2022 11:23:07
автор: Денисова Елена
Вкажіть причину вашої скарги
|
