Мамо, в дитинство мене поверни,
Хоч на мить, хоч на хвилину запроси:
Там цвітуть сади й чути дзвінкі голоси,
А головне – там немає війни!
Не чути сирен, не гримлять гармати,
Не вбивають невинних дітей «солдати»,
Не вмирають українські дочки й сини.
Там просто немає війни!
Там можна бігти босими ногами,
Залізти на руки до мами,
Бачити казково-кольорові сни.
І не знати війни!
Де ґвалтують дівчаток кати,
Де крадуть скривавлену іграшку скоти,
Де полями розставлено міни…
Аби не було війни!
Змогли б вільно гратися діти,
А не в підвалах холодних сидіти.
Не вмивалися б матері слізьми…
Аби не було війни!
Міста і села б не палали,
Батьки б дітей у землю не ховали,
Батьківщину б вороги не плюндрували
І люди домівки б не залишали.
Хочеться ще багато сказати,
Але ручка не хоче писати.
Мамо, в дитинство мене поверни,
До серця свого пригорни.
