Загубилося сонце
в мереживі квіту й гіляк,
розплескалося небо
за обрій рясними дощами...
Телефон оживає
простеньким питанням «ти як?»,
не формальним тепер, –
як пароль «чи живі?», поміж нами.
В двох словах, – ні, не світ –
хвилювання, турбота земна,
в час коли переплутались
долі, молитви, країни,
в час коли над землею
лютує безжальна війна,
і людей розкидало
як вітром лелечі пір’їни...
Цінувати ми стали життя,
за яке не даси
копійчину щербату,
не те щоб все золото світу.
Дивовижно – війна,
а знаходимо час для краси:
ми дивуємось тиші, світанкам,
травневому цвіту...
Ми дивуємось тому,
що досі живі, що ми є,
що настав день новий,
бо тепер кожен день ми цінуєм.
Та радіємо відповіді
на питання своє:
«Все гаразд. А, як ти»?..
«Все гаразд. Обіймаю й цілую».
.
збiрка ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ, 2016-2022 рр.
