Ти - квітень, що стався раптово у жовтні
І мої птахи вперше лишилися зимувати зі мною.
Не злякалися холоду і семи віртів, вологих потоків, що так рідко змивають сліди першопричини болю.
Сьогодні згадувала як вперше розгледіла твою постать.
Розмиту як акварелі, що розтікаються по вогкому папері, коли його гладить густа голівка колонкового пензлика.
Ти наближався, а осіннє листя рудими хвостами облизувало твої сліди.
Вперше не думала про те, яким ти здаєшся на перший погляд.
Мені не можна таким займатися.
Варто тільки подивитися на мого лоба, де вже жовтіють після того як перезеленіли, після того як пересиніли, після того як... гулі.
Все, що думаю про тебе зараз - вперше не придумала.
Просто дочекалася майбутнього, а не зазирала в нього через бутафорську машину часу близорукими очима.
Вперше не хочу загадувати і планувати, бо якщо зіпсуєшся, то ти, значить, був не моїм з самого початку.
І хоч я старатимусь як зі шпагатом, то все-одно тебе не втримаю, як і на нього не сіла.
В мене немає отої жіночої гнучкості, якою вони примотують чоловіків до себе, практично нічого не відчуваючи до них.
Я просто кохатиму тебе.
Якщо це не Ти - тобі цього в якийсь із днів все-одно забракне.
Якщо це Ти, то нам завжди буде всього вдосталь
Понесло мене щось.
В мене купа емоцій зараз, але я не можу щось останнім часом римований вірш написати.
Вкладаю думки в нього, а він якийсь бідніший виходить ніж мої думки, тому вирішила прозу.
Дякую тобі і скучила за твоїми віршами.
Чекатиму❤
