Не читай ти моїх віршів,
В них немає ні краплі правди,
Лиш ілюзії та обмани
Неприкаяної душі.
Кажеш, любиш за блиск в очах?
То блищать леза і кинджали,
Що на самому дні застрягли,
Ті, що мій убивають страх.
Не дивися, не стій. Іди!
Ти від мене тікай подалі,
Як би я тебе не благала,
І в твої не являлась сни.
Ти не згадуй мене вночі,
Через це я не можу спати.
Ти – мої персональні ґрати.
Я читала твої вірші.
