І батько мій пиляв осокори,
Старі дуби пиляв і дикі груші…
Я пам’ятаю, щось він говорив
Про долю і понівечені душі…
Я був малий, дурний, не розумів,
Про що він там за чаркою белькоче.
А зараз як? Та не потрібно й слів:
Тебе повторно, Луже, вбити хочуть.
Не москалі. Тепер уже свої.
Не вороги. Насправді добрі люди…
Ще не завершилися за Дніпро бої,
А вже сказали: « Морю знову бути!»
Сказали, бо сказать потрібно щось.
Зірвали греблю москалі трикляті…
Та й кращого нічого не знайшлось –
Отож і маємо вердикти куцуваті.
Вердикт готовий. Суду не було
Й, цілком можливо, що не буде суду…
Давно сліди легенди замело,
А, головне, про те забули люди!
Давно своє пороги відревли,
Та то не все! Побий, святий Миколо, -
Я чую гомін грізної доби -
В мені вирує ще козацьке коло.
Про що кричить? Ніяк не доберу,
Кого кляне – не йму того, їй Богу!
Та суть проста: НЕ БУТИ ТУТ ДОБРУ,
ЯКЩО ЗАБУДУТЬ ЦЮ ПЕРЕСТОРОГУ!
Тут люте ЗЛО, зачате москалем,
Зростатиме отруйно «русскім міром»,
Ятрити буде душу мозолем
Без мови маминої й батьківської віри
А, може, то ввижається мені,
І не кричить душа моя, не плаче,
Усе давно у сивій давнині,
Й примарилося коло те козаче…
Але ж Дніпро рознузданий пливе,
І зеленіє поросль тополина,
Тож віра є: Луг знову оживе
Так само, як славетна Україна.
Складуться пазли, батьків гріх впаде,
Закляття роду розлетиться в друзки,
І пута ті, що й досі Зло пряде,
Порвемо ми, немов гнилі мотузки.
26.07.23
ID:
989964
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.07.2023 06:03:06
© дата внесення змiн: 29.07.2023 06:03:06
автор: RedkaSM
Вкажіть причину вашої скарги
|
