Осіння Жінко, з поглядом медовим,
Так невблаганно час кудись біжить,
На пелюстках тендітної покрови
Чи то роса, а чи сльоза бринить.
А ти ідеш, які ж там перепони,
Хіба ж такій рішучій не пройти?
У мрій твоїх — невтомні перегони
І вже позаду — пройдені мости.
Бо ти — учитель, мати й Берегиня,
В тобі живе і слово, і буття…
Бо ти, я знаю, вдома — господиня
І аура, як в мами вишиття.
Лягають гладдю кольори осінні,
Вже Жовтень вишиває сорочки,
Вдягнулась Жінка в сонячне проміння,
Вже стелить місяць золотом стежки.
А я несу тобі, осіння Жінко,
Із листопада силу вітрову.
Нехай в дорозі голубі вітрила
Дають щоденно віру та снагу.
Зберу вітання у маленький вузлик,
Моїй подрузі, цих буремних літ.
І хай всі весни, що давно минули
Несуть обох у зоряний політ.
Бо я з тобою все життя дружила,
І ти, завжди, підставила плече.
Безмежно вдячна, що мене навчила
Таких простих і істинних речей.
І хай, ще будуть, плани не початі,
Нам ще вершити стільки добрих справ,
Вклоняюся твоїй величній даті
І прошу в Бога, щоби літ додав.
