Щось протестує в мені незбагненне,
досить важливе з прожитих років.
Мабуть тому, що воно нездійсненне,
чи й недосяжне, з набором замків.
Прикро. Щоразу тягнуся умовно,
в снах розкодовую деколи шифр.
Чи забуваю я, чи нетактовно
змішує хтось послідовність із цифр.
Певно настирна. Вертаюся знову,
вкотре випробую липовий шанс.
Як з невідомого взяти основу,
як відтінити потрібний нюанс?
Це відчуття надзвичайно глибоке,
душу ятрить, причаїлось, либонь…
Щастя реальне завжди одиноке,
от і ховає у серці любов.
Душевний вірш! 
