- Я вже готовий до розп'яття, але не знаю де моя Голгофа...- у святковий День свого 30 - річчя композитор Володимир Івасюк був надто засмученим. Скидала з себе зимові окови природа, яку він так любив, якою надихався, здається, найбільше. Ось скоро водограй у горах веселими потоками розіб'є ненависну кригу і побіжить малим дитинчам гратися прозорими хвильками. Дрібні квіти по лугах та дібровах, мов вогники надії, знову нестимуть радість, пестячи очі. Як Володя любив оцей неповторний світ краси, скільки творів написав про це. Але краса є беззахисною перед людською жорстокістю.
- Органи ? - його батько пильно подивився на нетипову поведінку митця, бо й сам був таким і розумів своє чадо з пів слова.
- Саме вони. Відчуваю їх на кожному кроці. Якісь незрозумілі телефонні дзвінки з погрозами, виключення з медінституту, навіть не включили моє ім'я у виставу "Прапорносці". А я так старався, ночі не досипав, аби звукове оформлення зробити...вже навіть написав пару пісень російською мовою, аби відстали від мене. Та де там...
- Ти ж лікар і прекрасно знаєш їхню симптоматику...У цій країні усе є фальшивим, а влада побудована на тотальній брехні. Колись мав змогу відчути на собі їхню лукаву суть, пробувши за гратами 6 літ практично за ніщо. Добре, що взагалі вижив...Всяке там бувало...
- Що ж тоді робити мені ? - молодий ювіляр не знаходив собі місця.
- Тільки еміграція в Канаду. Там є велика українська діаспора. Будеш для них співати.
- Яка Канада ? Та вони мене ледве до Сопота випустили на фестиваль, прискіпливо перевіряли кожен момент моєї біографії. Навіть згадали, як ми з хлопцями десять років назад погруддя ілліча
повалили...Нікуди не буду їхати, бо люблю свою землю понад усе. Крім того, саме в Канаді вийшла платівка моїх пісень для емігрантів без дозволу кпрс.
- Ой вважай сину, бо то нелюди. Скільки народу нашого комуністи замордували по
сибірах і гулагах...Ти їм про партію напиши пафосну пісню, може тоді відчепляться. Знаю, що зможеш, талант маєш неабиякий.
- Не зможу, не хочу, не буду...
Твоя впертість зараз ні до чого. Треба якось рятувати себе...- строгий тато давав слушні поради, адже працював викладачем вузу на кафедрі мовознавства й тонко відчував людську натуру. Одного він не міг збагнути : його син не вмів фальшивити, не міг хитрити, не міг комусь догоджати чи прислуговувати. Він писав твори за покликом серця, за потребою стану душі. І будь - яке зовнішнє вторгнення у цей таємничий простір не могло дати жодного ефекту.
Михайло Григорович згадав містичний епізод, котрий стався з його первістком у пологовому будинку. Медсестра помилково закрапала очі дитині не 2 -, 25 - процентним
розчином ляпісу. Інстинкт врятував зір немовляті - він зажмурився. Але заплакав чорними сльозами. Чи то не знак майбутньої драматичної долі ?
А потім настав фатальний квітень 1979-го. Якраз на "поливаний понеділок" Великодня, котрий тоді офіційно ігнорували, завжди заклопотаний Івасюк щойно повернувся до Львова із Хмельницького, де був у списку жюрі для молодих талантів. Погода була чудова. Сонце щедро пригощало променями, горобці щебетали на всі лади, вітаючи теплу пору і людей, які поспішали по справах.
Поспішав жити і наш світлий геній сучасної пісні до місцевої консерваторії, взявши з собою папку з нотами. Нещодавно склалася чудова мелодія на слова Степана Пушика "Я ще не все Тобі сказав". Якраз підійде до чергової телевізійної музичної передачі "Пісня - 79".
- Можливо, буде знову тріумф ? - дзвеніла думка у голові.
- Не кажи "гоп", допоки не перескочиш...- перечила її інша.
- Друже, Ти що не розумієш, де живеш ? Тут Тобі нічого не світить...- втрутилася третя скептична химера.
Раптом хтось його кликнув. Івасюк повернувся і...
У травні великого народного Співця назвуть самогубцем і поховають без почестей. Серед хвилюючого моря люду, що рушив провести в останню путь свого кумира, пошепки звучало неначе вирок системі : "вбивці", "негідники прокляті"...Тільки поет Ростислав Братунь, набравшись сміливості,
виголосив чесну промову на свіжій могилі митця, за що був моментально покараний партійними чиновниками.
Через 10 років, коли Незалежність вже набирала оберти, у Чернівцях відбувся перший фестиваль української пісні з промовистою назвою "Червона рута". Справа, якою займався Артист, жива. Всенародна любов до Нього безмежна. Тепер Україна запекло бореться з нащадками тих самих вбивць та негідників проклятих, співаючи на передовій і в тилу цей нетлінний високохудожній витвір мистецтва.
"Французи, італійці і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе окрім свого рідного."
ID:
1006982
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.02.2024 06:01:45
© дата внесення змiн: 28.02.2024 20:44:27
автор: Мандрівник
Вкажіть причину вашої скарги
|
