Поезія – це спів душі
натхненної моєї,
чарі'вна слів мелодія,
що з серця мого лине,
збираю ві'рші у свою
квітучу галерею,
відлуння рим моїх
летить у небо синє.
Сузір’ям зір ясних
вони пливуть у небі
і сяєвом яскравим
опускаються донизу,
шукають всі сакральну
для душі у них потребу,
вони серця хвилюють
подихом легкого бризу.
Ніколи в сховок
не кладу слова від Бога,
пишу я долю у картинах
різнобарв’я слів,
до душ людських
іде віршів моїх дорога,
її Всевишній долею
від інь до янь відвів.
Мої слова летять
в епохи і століття,
не можу я мовчати там,
де фальш і суєта,
бо я поет, я душ
людських є лікар,
в словах моїх – краса,
і сила, й правдонька свята.
Роблю я свій маленький
внесок в справу миру,
народу біль я чую
звечора і зранку,
пишу рядки,
в які вкладаю слова силу,
і віддаю всю душу
читачеві до останку.
Моє не може творче серце
буть байдужим,
в натхненні і в любові
лине до Творця,
як заповідь, нести
добро й любов я мушу,
благословенню Божому
не буде хай кінця.
Мені не треба
ні звання, ні еполети,
я є людина і вершитель
усього ново'го,
душею чисті
мають буть усі-усі поети –
із Богом в серці,
із сяйвом слова вікового.