ЙОГО МРІЯ
Вона змінилася, трішки постаріла, раніш її пружні груди втратили форму, вільна одежа уже не підкреслює її стан, у погляді, де колись грали іскорки-бісики, все більше ніжного смутку, а у судженнях маліє нестримний веселий тон. Вона стала забувати деякі дрібниці, натомість розказувала періоди життя в яких його не було.
А він досі зачудовано дивиться на неї, він і досі в неї закоханий. Багато років тому його мрія збулася, він з кожним роком чуттєвим пензлем перефарбовував ту заповітну мрію. А його пишна сонячна троянда розцвітала і дарувала тонкий аромат кохання і лише йому. Він домальовував свою мрію, іноді він перемальовував її, бо йому здавалось що вона вгадувала його думки і ставала ще прекраснішою.
Його дзеркало – пам’ять зберігає всі періоди художнього творення і перетворення її образу. Але час невмолимий і вона, розуміючи невідворотність, шепоче йому душею: «я старію». Він про це знає, бо він художник своєї мрії, йому відома кожна рисочка її змін, і думками благає: «не повторюй про це так часто. Ми старіємо удвох, і якщо ти не будеш нагадувати постійно про це, ми вповільнимо старіння. Давай будемо дбати про здоров’я, давай спробуємо просто насолоджуватись життям».
І пензель в його руках знову легко пастельними фарбами підмальовував штрихи коханої. Мрія лишилась мрією, вона змінила відношення до старості, старіти треба, але треба красиво… старіти.
04.02.2024
