* * *
В опущених повіках сльозу любов будила.
Де вирвана сторінка – втрачають владу крила.
Де двом вночі світила кохання справжня свічка,
Розлука заявила – любов не всюди вічна.
Свобода мимоволі, добро і зло одразу.
Нелегко їм до болю, й не можуть бути разом.
Розбили щастя в крихти, розвіяти прийшлося.
Лишилася молитва: «могло б – та не зрослося».
Проходять бездоріжжям, гординя у лещатах.
Стоїть біля підніжжя розлука непочата.
А чи було лібрето, чи варто знов зіграти?
Ніяким аргументом мовчання не здолати.
