* * *
Як перст одна, мовчить душа,
сумує долею розбита,
хоч на орбіту вирушай,
хоч подавай їй ворожбита.
До епілогу кілька фраз,
в думок гальма ніяк немає.
Я помираю в котрий раз,
ти до життя знов повертаєш.
Навіщо жалощі… іди,
навіщо терміни без часу.
розтала в грудях сіль біди,
дратує сни, немає спасу…
Ромашки висохли на чай,
скосили з житом синій блават.
Як не було твого прощай,
так і мине твоя уява.
Свої обітниці забудь,
забудь і мій словесний докір.
І йди з очей.
Ні! Просто будь…
Так збережу хоч зовні спокій.
