Буду стисло, нехитро і скромно,
монолог мій не створить біди.
Ти моя таємниця і донор
дум весняних нових, молодих.
Я опікою вся оповита –
в’єш зі слів мальовничі вінки.
А для мене ти – книга відкрита,
непрочитана досі ніким.
Невідомий: то буйний, то тихий,
втім, на вдачу не бідна і я.
Упокорю фантазії й примхи,
щоб почути удвох солов’я.
Будеш Сонцем віднині недремним,
пам’ятай лише догму просту,
я з любов’ю земною таємно
Незабудкою в серце вросту.
Перевтілю на ласку вогнисту
наші мрії жагучі й палкі,
сивочолий поважний хлопчиську,
нерозгадана зірка віків.
Чи готовий, чи згодний до втечі
у блаженну і пишну весну?..
Нас чекають квітневі хуртечі
повні щастя без тиші і сну.
