І знову з глибин пам’яті випливають спогади про щасливі дні де були тільки ти і я, ласкаві і ніжні слова, якими ти мене називав: - маленький ангел, чарівна фея, прекрасна принцеса, лагідне звірятко. А потім ти дарував мені плюшевого медведика, ангела з білими пухнастими крилами, ляльок і говорив , що вони це маленькі копії мене. Я раділа, тішилася твоїм подарункам, твоїм лагідним тихим словам, світанкам, в які ти приносив радість із запахом кави, сніданкам в ліжку, божевільним прогулянкам містом посеред ночі, жагучим поцілункам, які медом опинялися на губах і тій пристрасті яку ти дарував…
Я ніколи не забуду поїздку на море, яку ти мені влаштував, гірські масиви, які ми разом підкоряли, поле вкрите квітами де ми лежали і спостерігали, як десь у височині парить сокіл. Ти тоді сказав, що теж так зможеш літати, навчишся цього спеціально для мене, щоб бути завжди поряд, щоб оберігати мене, спостерігати за мною… А потім цілував мене ніжно, трепетно я, з якоюсь новою насолодою відчула твій поцілунок, найкращий, жаданий, не зрівняний із жодним іншим просто я тоді ще не знала, що це був твій останній поцілунок.
Пройшло вже чимало часу після нашої розлуки. Я вже перестала плакати, бо більше не має сил, серце зранене настільки, що гострі шипи ранять і душу. Я перестала шукати тебе в натовпі і майже позабула твій образ, я більше не відчуваю твоєї присутності в моєму житті.
Ти десь далеко, от тільки де?..
Я знову і знову задаю одні і ті ж питання на, які не отримаю відповіді: як ти посмів мене покинути, піти туди де ми не маємо змоги бути разом, як же ти можеш мене кохати коли я не маю можливості заглядати в твої очі, торкатися тебе і просто відчувати тепло твого тіла? Де ти, чому ти пішов,для чого ти мене проміняв на другу? Та вона ж холодна, вона не вміє кохати так, як я, вона жорстока і безжальна. А люди кажуть вона красива, несподівана, і така передбачувана, але в неї немає почуттів до тебе таких гарячих, як у мене, вона не така ніжна як я…Чи може вона краща?
А ти жорстокий, ти навіть не приходиш до мене у снах, ти не дозволяєш спостерігати за тобою хоча б зі сторони. І за це я тебе ненавиджу і люблю до безтями, я проклинаю тебе і водночас прошу в Бога для тебе ласки…
Я блукаю вулицями міста в моїх руках красиві квіти, а ноги самі несуть мене до місця наших теперішніх зустрічей.
А от і вона - твоя могила, така чорна і не привітна, вона зовсім не схожа на тебе,тому що ти завжди посміхався навіть у день смерті… ти всміхнувся, витер мої сльози і сказав, що завжди будеш зі мною, моїм птахом, моїм янголом охоронцем будеш зі мною тоді коли я захочу, коли я тебе буду кликати. А я кличу що дня, що хвилини - прийди і обійми, витри мої сльози, зціли мою поранену душу, я ж так тебе кохаю…
І знову на очі навертаються такі непрохані сльози, руки міцно стискають в руках твоє фото я падаю на твою холодну могилу і обіймаю її наче тебе, я кричу від болю, моє серце розривається навпіл я не хочу жити без тебе, чуєш, не хочу…
P.S. Світить сонце, співають пташки, навкруги спокій, лиш тільки чути, як десь на могилі тихо плаче вона і розказує про своє кохання і кличе його знов і знов.
А він завжди поряд, стоїть біля неї і обіймає її, витирає сльози, він тепер її ангел охоронець тільки нажаль вона цього не бачить…
ID:
132433
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.06.2009 12:07:24
© дата внесення змiн: 03.06.2009 12:07:24
автор: M@gdalena
Вкажіть причину вашої скарги
|
