ДЕПУТАТСЬКА НІЧ
Прокинувся в напівтемній сесійній залі. Доки очі звикали до темряви зрозумів, що в кутку зали щось відбувається. Звідти чулись шепіт і щось схоже на стогін. «Може вже таки прийняли бюджет?», - промайнула думка. Поруч нього дружно сопіли, схиливши голови, ще декілька колег біля прапорців, кольору яких він не розібрав.
Раптом вловив голоси, що лунали з боку президії.
- Я єщьо раз трєбую обьяснєній, что проісходіт,- почув знайомий голос спереду себе, - какую політічєскую сілу ви прєдставляєтє і нємєдл…
- Вікторе Федоровичу, я вже від імені громади пояснював Вам, а також Шуфричу, який зараз сидить он в тому кутку з простріленим вухом, та Петру Симоненку, який з поламаною рукою зараз, що перш ніж вас усіх розстріляють, ми хочемо задати присутнім декілька запитань, - відповів інший голос від тіні, що знаходилась на місці Литвина…
- Мне пле…,- почав було знову Віктор Федорович, але його думка була просто таки по-хамськи перервана пострілом і він впав, хапаючись на льоту за місце, де колись було його ліве вухо.
- Я ще раз нагадую правила нашого сьогоднішнього нічного засідання, - продовжував дивний головуючий, - заборонено : телефонувати, - якщо ще в когось при собі залишилися телефони (якраз звернула на себе увагу купа якогось мотлоху на столі на місці Лавриновича), кидати нікому не потрібні зараз репліки і задавати запитання, а також намагатися вийти із зали. За кожне порушення перелічених правил покарання у вигляді фізичного впливу буде неминучим. Це стосується і всіх жіночок-депутатів, шановна пані Герман. Свої гроші Ви чесно відробляєте. Тепер що не програма на телебаченні, так зразу й Ви. Але ж Чехов все ж таки був письменником. Сядьте, будь-ласка і не зображайте з себе спасительку людства. Це ви за Тарасика тепер? Зазвичай він в екрані чи не в кожній передачі виправдовувався. Мабуть, гроші закінчились… (в лівому кутку завовтузились, але тут же все затихло). Отже, зараз по одному наші основні діючі особи будуть виходити до трибуни і розповідати, як вони довели Україну до такого становища, а решта буде уважно слухати і не заважати, коли їх не питають. Раз Ви вже попались, Вікторе Федоровичу, то пояснюю Вам особисто, як голові партії, представники якої з цієї зали полюбляють влаштовувати погроми. Отже, - не зважаючи на вашу цнотливу депутатську недоторканність, згідно теорії держави та права, Конституції України, влада в Україні поділяється на законодаву, виконавчу та судову, які є незалежними одна від одної. Народними словами це звучить приблизно : «Швець знай своє шевство і в кравецтво не мішайся». Тому : парламентарі повинні приймати закони і контролювати їх виконання шляхом парламентських слухань, засідань депутатських комісій і таке інше, ініціативою різних перевірок відповідних контролюючих органів і т.д., а не вдиратися до установ, організацій та підприємств з «помічниками» (до речі, їх теж розстріляють), чинити гвалт і свавілля. Ви де живете? Ви, депутати, звичайно, при комунізмі. Я маю на увазі правову державу, яку ви ніби-то збудували? Далі. Виконавча влада, тобто КабМін на чолі з прем’єром втілює закони в життя, для чого приймає постанови, розпорядження та інші нормативні підзаконні акти, що не повинні, звичайно, суперечити законам та вчиняти інші дії згідно до своїх повноважень. Судова ж гілка влади повинна здійснювати правосуддя. Це як отченаш. А Ви, Вікторе Федоровичу, заладили : «Влада винна, діюча влада винна». Яка влада? Законодавча, виконавча чи може, судова? Ніби ви не влада? Сидите ж з мандатами. Однак, вам всім принципи устрою влади нагадувати вже запізно. Отже, товариші блюдолизи, збоченці, педофіли, злодії в законі, крадії, лицеміри, покидьки, брехуни, хапуги і вселенські клоуни, розпочинаємо.
Між іншим трохи ніби розвиднілось. Щось темніше за сутінки виринуло нерозбірливо поруч і він побачив двох здорованів за плечами позаду. Поряд зі сплячими колегами, які вже повільно прокидалися, стояли також. І ще, і ще, - виявлялось, що за кожним із депутатів стояло по двоє здорованів майже двухметрового зросту кожен. При цьому деякі з колег трималися за голови, вуха і потирали руки або ноги. В кутку було зібрано кілька десятків депутатів, оточених двома десятками велетнів в камуфляжі з автоматами. Все відбувалось ніби в якомусь сповільненому чудернацькому кіно : образи були невиразні, напівтемні, слова лунали ніби крізь вату. Тим часом на трибуну підвели Президента, який спокійно, з виразом Ісуса Христа на обличчі, підійшов до неї.
- Вікторе Андрійовичу, скажіть будь-ласка, Вам відомо, що крім української ідеї, тільки за одну яку Вас поважає народ, є інші нагальні питання ? Звичайно, згадане дуже важливе, але тупцювання на місці : де обіцяне НАТО, де вивід російського флоту з Криму, де бандити в тюрмах, де замовники Гонгадзе, де мажоритарна система виборів, де виконання Вашого указу про заборону тютюнопаління в громадських місцях, де врешті-решт хоч один покараний правосуддям оббріхувач Вашого отруєння або інший посягач на Вашу особисту честь і репутацію ? Якось не принципово поводитесь!
- Бачите…
- Бачимо, Вікторе Андрійовичу, бачимо. Ваш останній вихід був, м’яко кажучи, нерозважливим. Конституційна реформа вкрай необхідна. А тим часом створили антиконституційний орган під назвою Секретаріат Президента, який фактично виконує обов’язки КабМіну? Вносити хаос і в так далеко не кращі державні справи? Навіщо тоді КабМін? Ідіть, Вікторе Андрійовичу, вклоніться Хоружівці і повертайтеся в бухгалтерію та бджільництво. Може ми ще й побачимось. Тепер Ви, Юлія Володимирівна…
- Я…
- Ви, Ви... До речі, шановні! Всі тут присутні, ви мене чуєте?, - з зали пролунали поодинокі ствердні голоси, - ВОНА, тобто Україна, дійсно працює. На заводах, що жевріють у основній своїй масі, на полях, в пекарнях, в школах, лікарнях та за водійським кермом, в шахтах-копальнях. Я тільки хочу задати питання, - в якій галузі, хоча б з перелічених, все гаразд? Де ті бюджетні кошти, які з року в рік виділяються на розвиток кожної галузі, де ті достойні заробітні плати, - Вікторе Федоровичу, до речі, це до Вас. Знаєте, питання працевлаштування в Україні, про яке Ви так кревно печетесь (типу «дам народу робочі місця»), не таке наболіле, як питання отримувати на цих місцях достойну зарплатню, зрозуміло? Я питаю – ЗРОЗУМІЛО? Звичайно, касті недоторканних це байдуже, адже зарплатня у вас по дві тисячі зелених щомісяця по нинішньому курсу (як в анекдоті : «виявляється, в ДАЇ ще й зарплату дають!»). Зважаючи на показник розміру середньої заробітної плати по Україні (де ви його взяли, до речі?), ваша депутатська зарплатня не така вже й висока. Але повернімося до Вас, Юлія Володимирівна. Скажіть, коли вже коштів буде вдосталь? Не у Вас особисто, звичайно, бо Вам їх завжди мало. А, наприклад, в галузі освіти? До речі, про освіту. Пане Вакарчук, я звичайно поважаю ваше устремління до європейського рівня навчання. Але ж 12 років школи…Побійтесь Бога чи кого там…Знову ж таки тестування. Навіть школяру зрозуміло, що тестування розвиває логічне мислення, але аж ніяк не підвищує рівень саме знань, бо тільки вивченням матеріалу і усним екзаменом можна досягнути його засвоєння, а не спрямуванням розуму тільки на пошук правильної відповіді на тестуванні. Я розумію – всіх вас ніби-то хвилює Болонська декларація. Нас теж. Але почніть хоча б з ремонту шкіл і забезпеченням їх опаленням, оргтехнікою та навчальними посібниками. А тоді вже рапортуйте. Чесно кажучи, не хочеться вже розмовляти з Вами, пані Тимошенко. Сідайте десь, пока вас просто тут не розстріляли…
- Я хотіла б звернутися до українського народу…
- Юлія Володимирівна, чи не здається Вам, що вже народу пора звертатись до Вас, причому особисто? Хоча б за ті роки спитати, коли по селах погодинно, а то й більше, відключали таку необхідну електроенергію саме в поробочі години, коли дітей з садків вели, варили їжу і таке інше. В цей час, коли мільйони простих людей сиділи в темряві, вікна кабінетів високопосадовців і Ваші сяяли блиском, добросовісно кралася електроенергія, а кошти відкладалися в офшорних зонах. Так що сідайте, не примушуйте мене вдаватись до радикальних заходів. Чи хочете, щоб Вам теж щось відстрелили?
Широко відкритими очима наш герой дивився на те все, що відбувалося в сесійній залі і не вірив своїм очам. Розстріляють? Кого, їх? Усіх? Хто? Скільки їх? Де журналісти, телебачення? Чути було моторошне дихання позаду. Мурашки лізли по шкірі спини і холод стискав шлунок разом з бажанням чогось поїсти. Він згадав апетитний аромат рогаликів на першому поверсі. Хотілося до болю здійняти крик, вдатися до з’ясування обставин, отримання відповіді на свої запитання, - що врешті-решт відбувається ?! Але наступна думка, яка прийшла з поступовим усвідомленням реальності, протверезила розум. Так, брати на кпини тут не вдасться. Він хотів підвестися, щоб трохи розім’яти ноги, але в ребро вперлося щось тверде, здається гумовий кийок, і вставати розхотілось. Десь пожвавішало :
- Ну пустітє хотя би покуріть! Тут народ по-надобності просітся!
- Який народ, шановний? Ви – народ? Та ви в сільському туалеті давно були? Підніміть руки, - хто був останній раз в селі найближчим часом? Проїздили, звичайно. І що там? Як дороги, крім траси якогось там республіканського значення? Як інфрастуктура українського села? Ага, ага, знаю, - люди, які не чекають милості від вас, вже давно собі все збудували і супутникові антени мають. Так це ж одиниці. Більшість із них – голови колгоспів у минулому і місцеві добродії, які потім колгоспну землю за копійки у тих бувших голів скупили. Решта – одиниці. Цікавились, як народ живе, що заробляє, може палички за трудодні? Вам же вигідно, щоб народ так жив, чи не так? На шахтах-копальнях за копійку працював і дякував пану за таку милість. Так же для вас краще. Тоді можна голоси затурканого, забитого і затюканого народу, про який ви всі ще згадуєте перед черговими виборчими перегонами, купити за гречку чи якісь там крупи. І ви називаєте себе служителями народу? Ви ж нове покоління поміщиків і капіталістів! І за ті гроші, що кожен з вас накрав у державній казні, яку так щедро наповнює український народ, ви вчите своїх дітей по гарвардах, оксфордах, катаєтесь по Європах і Азіях! Я не вірю, що такі гроші можна чесно заробити. Катаєтесь на «Поршах» та «Ферарі»? Простому мужику з тисячою на місяць скільки на таке добро складати чесною працею? Відповім за вас. Сто життів. Зі мною хтось не згоден? А сільський вчитель, з такою ж освітою, як у вас, свою дитину вчить у простій сільській школі (в якій, до речі, отримує не гірші знання, ніж у ваших хвалених престижних школах з «англійськоязичним уклоном») і посилає вчитись в бодай педагогічний вищий заклад на істфак або філфак. Так що сидіть мовчки, слухайте тихо і може ще когось із вас розстріляють останнім або дадуть змогу втекти, як дядькові у Голованівському районі.
- Петро Миколайович, Ви вже оговтались? До речі, - порада Вам, - розкажіть щось хороше, що зробила ваша партія. Бо знаєте, якщо нема про себе хорошого сказати, то лають всіх інших. І ще одна репліка до Вас. З яких це пір Ви так кревно здружилися з православною церквою? Дивна любов. Такі як Ви і ваша партія свідомих діалектичних матеріалістів ламали церкви після жовтневої революції і зберігали зерно у тих, які залишились. А тепер Ви так чудернацько виглядаєте на фоні червоних прапорів поруч з хоругвами та попами, які все частіше лізуть в політику. Здається, це ваш вождь відлучив церкву від держави? Якісь політичні метаморфози. Це ж стосується й Наталії Вітренко, яку ми спеціально запросили. Шановна, вам покращало?
- Ви єщьо отвєтітє ! Поднимет…Б-а-ах!!!, - якось глухо пролунав постріл і все стихло.
- На превеликий жаль, Наталії Михайлівні не покращало в психологічному плані. Хотіла Петра Алєксєєва процитувати. Але її особисті внутрішні протиріччя щодо методів єднання славянського етносу викликають неадекватні емоції і вчинки. Та йдемо далі. Я мало не забув запитати Леоніда Макаровича і всіх інших зацікавлених осіб : з якого дива знову взялася заборонена Вами комуністична партія ? А, плюралізм…ну-ну…вже одні догралися…
- Пані Богословська, можете не намагатися їсти мене очима і робити хорошу міну при поганій грі. Чого Ви лізете в Президенти? Зробили вже ж Вам депутатство за старанність. Хто за Вас проголосує? Кожному ж чоловікові по Вашому обличчю видно, що Ви порядне стерво. Як і шановні представниці блоку Юлії Володимирівни. Молоді да ранні. Звичайно, звичайно, віковий ценз і так далі… так, так, дозволяє…а гроші звідки у молоді лізти в депутати? Ага, потім відпрацюєте кревно…угу. Вже відпрацювали? Чим? Як і хлопці в цьому залі…ні,ні, я нічого не мав на увазі.
- Олександр Іванович, Святослав Михайлович, скажіть мені, будь-ласка, чим займається зараз прокуратура, цей частково антиконституційний орган? Загальний нагляд ви всі змінили на просто нагляд. Застарілий, але ефективний метод Леоніда Даниловича. Поміняли слово і вже не так. Але який з цього зиск? Не підмінюйте контролюючі органи і не займайтесь псуванням паперу. Добрий шмат слідства передалося в органи МВС. Так чому ж апарати прокурорських органів тріщать від кадрів? Ще донедавна, при повноваженні органів прокуратури вести слідство по резонансних справах – згвалтуваннях та вбивствах, років чотири тому, кадри скорочувались. Тепер, коли роботи поменшало, їх вдвічі більше. Правильно, - треба ж десь влаштувати прокурорських синків та доньок. А які ж чудові кадри! Пару чоловік з них працює, а решта вирішують свої питання та нічого не роблять, бо вони, бачте, «ВІП-персони». Правда ж, панове? Ярослав Михайлович, чуєте? А, болить коліно…А суди ? Наколядували нарешті ? Пане Зварич? Ще одна каста недоторканних ! П’ять років трохи напрягтися, а потім – атестування і можна спокійно «колядувати» до виходу на пенсію. Дорогі мої, ну чия це була ідея, - посади суддів зробити довічними? А, на Заході так ? Ви ж, зазвичай з Росії мірки знімаєте, а тут…Уже б тоді й прокурорів довічно посадили та панували б собі. Розібрали б повіти, волості, губернії та й сиділи б князьками, га ? І посади б передавали своїм чадам по спадковості. От де шара!
- Юрій Віталійович, до Вас звертаюсь, зайнятий Ви наш. У гонитві за показниками та змагаючись у передвиборчих та виборчих кампаніях, наші посадовці та можновладці, як і Ви також, забувають про просте земне життя, яке діється ВНИЗУ. Хочу нагадати про такий дійовий засіб боротьби зі злочинністю, з якою всі так плідно боретесь, як профілактика злочинності. Не маю на увазі пусті виклики до райвідділу колишніх злочинців та проведення з ними профбесід «для галочки», все просто. Вам, напевне не доповідали (нащо ті зайві проблеми!), - в метро Ви особисто зараз вже не їздите, а в тім рядовий громадянин Вам розповів би, що майже не в кожній торговельній точці Києва, які стоять вздовж підземних пішохідних переходів, рядами стоять (або лежать) різних розмірів та видів, ножі (з них є й на кшталт таких, як у фільмі «12» С. Михалкова, тобто з упором, відповідною товщиною, шириною та довжиною леза). А це означає, що кожен охочий може придбати фактично холодну зброю. Для прикладу : станція метро «Оболонь» - по виходу на торговий комплекс «Метрополіс», «Мінська» - вихід на райдержадміністрацію, метро : «Либідська», «Чернігівська», «Дружби народів» (недалечко від прокуратури Київської області та Печерського району м. Києва) та інші, я вже не кажу про ринки. Знаю, зараз почнуть листати розумні книжки, довідники, говорити, що воно не підпадає під ознаки холодної зброї (тесаки довжиною 25-30 см з шириною леза 4-6 см, товщиною близько 4-6 мм, викидні ножі та інше, якими олівці гострять мабуть!). Я просто нагадаю банальну статистику : близько 70 % вбивств на грунті так званої «битовухи» скоюються першими-ліпшими кухонними ножами, характеристики яких далеко поступаються описаним вище. Так давайте ж безконтрольно ще забезпечим населння, схильне до криміналу, необхідними для їхньої роботи інструментами. Мисливство? Рибальство? Тоді чому не в спеціалізованих магазинах з видачею членам мисливства-рибальства (хоча б)? Питання просте : виявити, перевірити наявність відповідних документів, встановити виробника (не виключено - контрабанда), направити зразки на експертизу, переглянути стандарти та нормативи, за якими визначається ознаки зброї та вжити інших заходів. Це важко? Це саме з так званою «пневматикою». Вже не пам’ятаю де саме, але все в тих же переходах на вітрині (чому не в спецмагазині?). Зрозуміло, - за особистими бійками та сутичками з помічниками депутатів, нема коли…
- Нестор Іванович, що там знову НЕ ТАК? Трохи ще болить? Так нічого було як ото в анекдоті, - з голими руками на шаблі стрибати. Так на чому ми, власне? А, ще дуже сподобалась ідея боротьби з корупцією. Молодець, Леонід Данилович! Закон фактично замінив кримінальну відповідальність на адміністративну, - заборону займати керівні посади на певний строк і штраф. З бабками у вас як годиться, тому віддати в казну незначну суму грошей вам раз плюнути, а з посадами…ви ж їх самі для себе придумуєте. Ба, навіть цілі департаменти, управління…Хоча для депутатів яке покарання? Корупція – для ваших помічників скоріше придумана. Все ж не тюрма. Там хай раби за вкрадений у пана мішок кукурудзи сидять. Одне слово – КАСТА. Так що, панове, ми тут порадилися і вирішили зібрати вас тут усіх, щоб запитати КОЛИ ЦЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ? Коли ви вже наїстесь, настріляєтесь, наколядуєтесь, накохаєтесь, наштовхаєтесь, насваритесь, виспитесь і візьметесь до справи? Хтось дасть мені реальні дані з економіки, а то у вас вони завжди різні. В Президента – одні, в КабМіну – інші, у кожного з депутатів – свої. Причому кожному відомо скільки вкрав сусід. Є у нас комітет статистики чи чого там ? Микола Янович? Ви більш-менш розбираєтесь в економіці, все ж таки закінчили якись там геологорозвідувльний вуз і працювали довго в своїй Пензі. Чого ж припхалися? А, розпрєдєлєніє…а ми тут було подумали, що вже тоді щось переплутали, як в 2004-му Майдан з Європейською площею. Так от скажіть, у нас все ж таки стабільність чи хаос? Бо коли був прем’єром Віктор Федорович, а Ви на побігеньках, то все було гаразд. Так тоді Юлія Володимирівна розповідала, що все кепсько. Одним словом, всяка жаба своє болото хвалить. Або : «пани бються, а в мужиків чуби тріщать». Добре, йдемо далі, вже недовго. Де наші любі збоченці?, - позаду головуючого з’явився хтось із його поплічників і зашепотів на вухо. «Відрізали?», - перепитав той і знову звернувся до зали :
- Панове, у зв’язку з тим, що наші друзі з Артеку перебували за межами цієї зали, ми були змушені їх розшукати і покарати на місці, усіх.. Заодно з хтивим ректором. Звичайно, хотілося б привселюдно…щоб хоча б по телевізору…до речі, як вам наше телебачення, періодика? Що це таке друкується, на якій мові? Що таке : кастинг, креатив, харизма, стікер, флеш-моб, тренд, бренд, спік-ап, спік-арт, тренінг, ребефінг, ліфтинг, дата-центр, девелоперінг, калл-центр (про що йдеться?) і ще кілька тисяч незрозумілих слів? Звідки вони взялися? Ми що, - в Англії десь живемо? Хочете бути оригінальними та виглядіти розумними, товариші журналісти? Товариші з СТБ он, навпаки, хизуються. В ЕВРОПІ живуть, з литовищами (отут якраз слово «аеропорт» доцільне, яке вже сто років вживається). «Міліціянти вчинили ТРУС і виявили предмети злочину». Що це, знущання? Є слово з кримінального кодексу, шановні – «обшук». Не знаєте, так поцікавтесь. Сходіть на ТРЕНІНГ. Навіщо ж дурня клеїти? А до чого недавно добалакались ведучі ще на одному з центральних телеканалів? «Колекція гербарію ялтинського ботанічного саду збиралася не одним поколінням КОЛЕКТОРІВ». Це що? Де ви берете цих дикторів? Вони ж наголоси не там де треба ставлять, аж коробить. Бо українська мова не їхня рідна, шановні. Вони її вчили, як російську вчили й досі вчать у нас. З якого дива Потап веде передачу на телебаченні? За свій шедевр «У нас на районє»? «Нє гонят, а гонят»? Ви б їм з Настею ще народних артистів за цей шедевр виписали. Тут, до речі, хтось не так давно знову пікся про створення росіянам, які в нас живуть, найсприятливіших умов? Не Ви, пане Лавринович, в «Главреді»? Тільки в мене виникає запитання : коли вже ми самі собі створимо перші-ліпші умови? За всіх ви дбаєте, тільки не за наш народ. Ви на лотках періодику купували? Там 70 відсотків російськомовних видань. Хтось би так у Москві про українців тамтешніх піклувався! Яких, між іншим там мільйонів 5-7 набереться. Які ми їм умови повинні створити? Вони сюди за чим приїхали? Хай дують до себе в Нижній Тагіл або ще кудись, у них же місця багато і там створюють собі умови, які їм заманеться! А з державною мовою для державних службовців? Ось, недавно якийсь дядько зайшов до однієї з адміністрацій, а йому молодиця так по-хамськи : «Чєго ви от мєня хотітє? Подождітє в корідорє!». Негарно якось. Наче на базарі. А ви кажете… Тут для них колонія. Ось патріарх приїздив. Думаєте, печеться про наш добробут та статки? Ви ж частина його пастви. За бабки свої печеться, тому й не хоче визнавати нашу церкву. А цей Аделаджа чи як його там? У нас що віри нема? Хай згадає, який піп їх хрестив. Вони ж там бігали з мавпами по деревах, коли в нас вже перша християнська церква стояла. Хай до себе їде гроші заробляти…
Але, щось я розговорився з вами. Обіцяв же вас всіх по одному послухати. Хоча про що? Ви вже й так занадто і вдосталь нарозмовлялись. Язики не болять? Однак, ваша черга, панове. Бюджет вже приймемо без вас, шановні…і без вас ВОНА працюватиме, як і раніше. І не тільки працюватиме, а й відпочиватиме, плакати і сміятися, радіти і сумувати, будувати своє майбутнє…
Лице головуючого якось освітилось і стало видно два симетричні гострі відгалуження на його голові, а очі заблищали червоним кольором. Їх всіх стали виводити через парадний вхід партіями, по п’ять-шість чоловік. Десь чулися автоматні черги і поодинокі постріли. «ДОБИВАЮТЬ»…
Розкрив очі і раптом зрозумів, що прокинувся. «Сон у сні». По підборіддю тік холодний піт. Рука затерпла, залежане місце боліло. Фу-у-ух….Поруч таки дрімали колеги по іншій партії, трохи подалік бігали між рядами депутати, натискаючи на кнопки пультів відсутніх або сплячих однопартійців. Десь лунав голос головуючого про те, що бюджет знову не прийнято і пора розходитись….
ID:
169780
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.02.2010 09:42:24
© дата внесення змiн: 04.02.2010 09:42:24
автор: kriwoy
Вкажіть причину вашої скарги
|
