Одного ранку Максимко прокинувся від гучного стуку у двері. Піднявся з ліжка, нашвидкоруч одягнувся і побіг відчиняти. За дверима нікого не було. Лише на порозі стояв маленький зелений ящичок. Хлопець, не приховуючи здивування, узяв той пакунок і приніс в кімнату. До коробки був приклеєний конверт. Замість листа чи вітальної листівки, Максим знайшов там лише папірець із написом “Інструкція”. Розгорнув.
“Її не треба годувати. Вона живиться твоїми словами. Її не треба вкладати спати о 21.00. Вона засне лише в твоїх обіймах. Її треба розуміти. Вона говорить віршами.
P.S. Якщо ти її поцілуєш — вона оживе.”
Хлопчик усміхнувся. “Цікаво, що ж там всередині?”, - промайнуло в голові. Розкрив ящик і побачив у ньому ... ляльку. Хто ж дарує таке хлопцям? Маленька, рудоволоса, вона дивилась на нього зеленими пластмасовими очима, які випромінювали щастя. Максим усміхнувся сам собі, заплющив очі і потягнувся до неї губами. В кімнаті залунав сміх. Такого дзвінкого голосу він ще не чув.
- Як тебе звати, - запитав Максимко.
- У мене немає імені, - відповіла дівчина.
- А як тоді мені тебе називати?
- Називай мене так, як ще нікого не називав.
- Я називатиму тебе Чудом.
Більше за все на світі вона любила гратись його волоссям. Воно нагадувало дівчині про океан. Воно пахло свіжістю. Щоночі Максимко відчував як чиїсь теплі губи цілують його шию, груди, живіт, опускаючись все нижче. Вона дарувала йому неземні відчуття, не вимагаючи слів подяки. Хлопець зрозумів, що існують й інші кольори, окрім сірого...
Минув час і Максимко з головою занурився у роботу, забуваючи про те, що у ліжку на нього чекає Чудо. Ночами працював, а на ранок зникав у невідомому напрямку. А з-під її пера виринали цілі поеми.
Одного вечора Максимко повернувся додому і не почув дзвінкого “Коханий!”, яким його щодня зустрічало те Чудо. На плиті стояла каструля з гарячим супом. В кімнаті літав запах океану. Дівчини ніде не було. Понад усе на світі зараз хотілось її поцілунків, а її не було. Сьогодні так хотілось розповісти, як минув день, а її не було. Хотілось почути запах її парфумів, а її не було. Хотілось уваги, а її не було.
Дзвінок у двері. Максимко витер сльози, і немов окрилений побіг відчиняти. За дверима нікого не було. Лежав лише зелений конверт. Відкрив, дістав звідти папірець. На ньому було написано лише три слова : “Померла з голоду”.
