Навіть не знаю з чого розпочати...В голові безліч думок і ніяк не можу зупинитись на одній,на тій єдиній думці,що змогла б висловити все те,що за весь цей час накопичилось в душі.
Ось вже третій день я повністю поринула у самотність .Однина...Спустошена кімната наповнена моїми думками і п'янким ароматом ліків.Стільки вільного часу подумати над усім,що діється,нарешті, привести у порядок той безлад,що в голові,розставити все по своїх місцях,дати раду думкам і взагалі забутись...Почати життя з нової сторінки,залишити усі ті запитання,що виринають з душі в цій кімнаті,нехай стіни все заберуть,поглинуть в себе,як ґрунт поглинає вологу.
Ти знаєш,я багато думаю про тебе.І щоразу,як тільки бачу тебе,розумію,що мені все важче і важче без тебе.Я живу надією...Надією на те,що зможу бути з тобою,зможу цілувати тебе не в кольорових снах,зможу жити заради тебе.А знаєш що найгірше?Те,що ти ніколи мені не снишся,а так хочеться бачити тебе хоча б уві сні...
Я інколи відкриваю всю історію повідомлень,а на душі спокійно.Такий глухий спокій,навіть здається,що серце моє омертвіло...А може воно просто на стільки в рубцях,що таке його навіть не ранить?Можливо...
Я довгий час жила тільки надією,жила тобою,а ти цього не хотів сприймати.Не розумію...Ти казав,що їдеш,але ж я умію чекати,життя мене навчило чекати,бо завжди змушена когось чекати
