у в*язниці думок та сподівань
панічно шукаю шляхи до втечі.
вікно заґратоване, а стіни - без жодних вад.
простору все менше й менше.
клаустрофобія.
або просто величезна кількість меблів
-
непотрібних декорацій
-
що заважають дихати
у занадто маленькій кімнатці,
яка часом нагадує кімнату тортур
із типового фільму жахів.
найгірше ж те, що будувала приміщення сама.
у змозі лише здогадуватися, хто сюди потрапить.
і тільки тепер розумію,
як некомфортно та душно було б тут Тобі.
нічого з цим не поробиш -
я - поганий архітектор,
але я – хороший втікач.
…і коли вагітна втомою все ж втікаєш в одинокий,
свій дім, оминаючи затори на дорогах,
спросоння чуєш головне: «Зберігайте спокій!
Та не забувайте, будь ласка, речі в вагонах».
