Це, типу оповідання написала нещодавно так би мовити, на замовлення, а саме на конкурс на тему "Безпека дітей в Інтернеті". Часу було обмаль, завали з навчанням, однак старалась, як могла))))) Якщо десь щось не так - строго не осуджуйте, однак все-одно готова до конструктивних зауважень))))))
ТОЖ, от що вийшло:
Лагідні промінці літнього сонечка ніжно вигрівали щічки 13-річної Тетянки, будили її і тягнули на ранкову прогулянку, на річку, до джерелець… Дівчинка невдоволено прокинулась, потягнулася, та ще хотіла поніжитися у ліжку, бо сьогодні точно не виспалась – до опівночі сиділа за новеньким комп’ютером, подарованим батьками. Однак за мить це небажання вилазити з-під ковдри змінилось зовсім іншим – мерщій увімкнути подарунок і «залізти» до соціальної мережі.
Уже місяць (після вдалого закінчення навчального року) вона могла вдома (!) користуватися особистим (!) комп’ютером з підключенням до Інтернету. Радості не було меж!!! «Це ж скільки переваг, скільки нових можливостей, – думала Тетянка, - як у навчанні, так і у простому спілкуванні з друзями!»
Звісно навчання, особливо зараз, у розквіті літа, посеред найдовших канікул, цікавило дівчинку найменше. Головне – тепер у неї з’явиться більше друзів, знайомих, з якими буде цікаво спілкуватися. «Тепер можна знайомитися з людьми навіть з інших країн!!!» Її довгоочікуване бажання втілилось у життя і вона хотіла максимально довго користуватися новими ресурсами.
Тож, переборовши «мимовільну слабкість» (бажання виспатися), Тетяна скочила на ноги і увімкнула свого залізного…. друга, вірного коника і помічника в одному «флаконі».
- Ну, давай же, підключайся швидше….. давай… у мене вже там, мабуть, кілька повідомлень непрочитаних… нові запрошення до друзів…. Підключайся!!!!! О, нарешті!!! Тааааак, що тут у нас? Хто он-лайн? Ага, ось Васька є, і Вікуся, і ще півкласу))))) Круто!! Можна переписуватись, дізнатися хто де був уже влітку і навіть фотки подивитись. Оце краса!!!
Повідомлення Віці: « Привіт, подружко!!! Як справи? Як літо? Що нового? Де так довго пропадала? Тебе ж два тижні он-лайн не було!!!!»
Віка: « Привіт!!! Все класно!А я була з батьками на морі!!!! У мене там новий фотоальбом є, бачила? Якщо ні, - то дивись і коментуй!!»
Таня: «Зараз подивлюся! Так цікаво!!!»
Віка: «Слухай, а ти влітку когось з наших однокласників бачила? Я думаю, може завтра зустрінемось, поспілкуємось, поділимося враженнями? Згодна?»
Таня: «Та навіщо зустрічатись. Я «наших» щодня бачу – тут, у мережі!! І вже все про всіх знаю!! Навіщо ті зустрічі, так же швидше набагато!!!»
Віка: «Ну, як хочеш.. А мені от монітор і мишка не можуть замінити живих людей… Слухай, а давай сходимо на річку! Так спекотно на вулиці – точно треба йти на пляж!»
Таня: «Ой, щось не хочеться… тут мені Влад повідомлення написав, і з Оксанкою я ще не говорила, давай пізніше….. я напишу)) »
Віка: « Ну, як хочеш.. а я схожу, а то вже очі болять сидіти за «компом». Бувай!»
Відповіді на це повідомлення Віка не дочекалась ( та вона і не надто чекала – вже почала збиратись), бо Тетянка повним ходом цокотіла нові повідомлення Владу, Оксані і ще бозна кому)))) Напереписувавшись вдосталь, дівчина вирішила все ж подивитись нові фото, які друзі виклали у мережу.
- «Шикарно», «просто супер», «неперевершено», «сподобалось 45 людям» - такі коментарі дівчина читала і під деякими фотокартками (хоча і картками їх назвати важко) лишала схожі.
Дивлячись нові «фотки» Віки, Тетянка наткнулась на одну, яка всім особливо подобалась, а найбільше хлопцям. Це була яскрава «морська» фотографія – дівчина у купальнику на фоні моря і заходу сонця.
- Ммммм, і я хочу таку фотку!!! Щоб на мене дивились і я всім подобалась, - думала Таня і вже згадувала, де ж лежить мамин цифровий фотоапарат, - от тільки ще треба знайти фотографії з високим рейтингом, аби знати як краще сфотографуватись!!! Точно!! Треба дивитись фото старших дівчат, вони більше всім подобаються!!! Ось наче популярна – дівчина у красивому одязі, з гарною зачіскою, на фоні пейзажу…. Багатьом подобається… і коменти класні…. Треба одягнути якусь сукню мамину, і намисто, і сережки – і тоді я теж всім сподобаюсь!!!
Лише ця невеличка фотосесія змусила дівчину відірватись від комп’ютера хвилин на десять. Вона швидко переодягнулась, зачесала волосся (як мама завжди робить), заколола красивими шпильками, взяла зі скриньки найкращий золотий кулончик і, уявляючи себе справжньою леді, сіла на край батькового письмового столу. Навпроти, на полиці, встановила фотоапарат і зробила кілька фото (звичайно, на фоні красивої картини, подарованої батькові на ювілей….. Потім швиденько «скинула» все в інтернет, а з фотоапарата витерла (ну, щоб батьки не бачили).
Ну все, тепер вона буде ще більш популярна! Треба ще доступ не забороняти – нехай всі дивляться!!!!!
За кілька хвилин з’явились коментарі – від тих же друзів і подружок. Навіть декілька від хлопців, що Тетяні було дуже приємним. З’явився навіть коментар від якогось іншого хлопця, якогось Максима, який не був у неї в друзях!!!!! «Круто!! – раділа дівчина, - на мене тепер хлопці більше уваги звертатимуть!!!!! Так….а це що? Ура – повідомлення від цього незнайомця!!!»
Незнайомець: «Привіт! Мене звати Максим! Бачив фотки, які ти щойно виклала! Це просто круто!!! Мабуть у когось в гостях була в такому шикарному прикиді? І фотки такі якісні! Ти просто красуня!!»
Таня: «Привіт! Рада знайомству! А це – ні, це я вдома! Я так інколи фотографуюсь, коли батьків немає. І фотки якісні, бо апаратура нова і теж якісна!! А як ти потрапив на сторінку з моїми фотографіями?»
Максим: « А вони обновились у мене в новинах – певно глюк якийсь….. А я дивлюсь, у тебе вдома гарно, як у музеї – такі картини!!!!»
Таня: « Та їх всього тут чотири – татові колеги на свята дарують))))))))) мені більше стіл подобається – лишився у спадок від діда –т старовинний, дубовий, просто гордість сім’ї!!!»
Максим: « А ти не обмаюєш? Може це ти просто у фотошопі зробила, а тепер хвастаєшся, щоб я з тобою спілкувався?!!!»
Таня: « Ти що! Нема мені що більше робити, як тебе дурити!!!»
Максим: « Ну добре, вибач, не хотів образити… Та ну його той стіл! Краще розкажи про себе, про свої уподобання, чим займаєшся у вільний час, куди ходиш?»
І Таня заходилась відповідати на всі питання, задавати свої, одним словом – спілкуватись. Так у дівчини з’явився новий віртуальний друг, з яким було весело, який цікавився її буднями і переймався проблемами – вірусами на комп’ютері, відсутністю когось із «надзвичайно важливих друзів» в он-лайні та багатьма іншими «проблемами». Виявилось, що Максим – її одноліток, добре навчається у гімназії, живе разом з батьками у Києві і взагалі – просто хороша і уважна людина!
Так вони спілкувались уже майже тиждень. За цей час також з’ясувалося, що, хоча сам Максим і живе у Києві, та його стара знайома і подруга живе у тому ж місті та ще й на тій же вулиці, що і Тетяна! Проте вона трохи старша і Таня її, на жаль, не знала.
За кілька днів Тетяні знову написала Віка і таки вмовила наступного дня зустрітись з однокласниками. Дівчина відпиралась, як могла, але Віка відмови не прийняла. « От придумала! Це ж я не зможу завтра з Максимом поспілкуватись, перевірити поштову скриньку, покоментувати фото….. А може, не піти??? Та ні, я ж пообіцяла , - так от роздумувала Таня, - я краще сьогодні ще довше посиджу в інтернеті і вибачусь за завтра перед Максимом!»
« Не хвилюйся! Я все розумію! Правильно – сходи, посидіть у кафе, поспілкуйтесь! Ти ж більше, ніж півліта не бачилась з однокласниками» - так умовляв її сходити на зустріч і Максим. Тож, наступного дня Таня написала повідомлення Максу, що вона таки вирішила піти, от ще годинку і виходити буде.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
А тим часом за кілька кварталів у своїй квартирі сидів 25-річний хлопець і набирав у соціальній мережі повідомлення у відповідь:
«Так, так, Танечко, це вірне рішення! Склянка свіжого соку, морозиво і спілкування з друзями ще ніколи нікому не шкодили!!!!!» ……
Дописавши повідомлення і впевнившись, що Таня вже не он-лайн (а це 100-відсотково означало, вдома її вже теж немає) 25-річний Сашко ( а для Тані – її одноліток Максим) набрав номер товариша:
- Все готово. Ця мала вже пішла пити дитяче шампанське, вдома точно нема нікого – «предки» на роботі, тож можна їхати!
- Оооо, класно! Ну ти прикольно придумав!!! Вищий пілотаж! Розвів її, як дитину!!! Ха-ха-ха, так вона ж і є дитина!!!!!! Ха-ха-ха!!!!
- Чого ти іржеш? Давай вже швидше!!!! А то так до вечора збиратимемось. Адресу ти знаєш – вона ж її правильну на сторінці написала!!!!! Давай, підтягуйся. «Хата» не на сигналізації, тож проблем не буде!
- Окей, чувак, зараз буду.
За 10 хвилин до будинку Тетяни під’їхала велика вантажівка з написом на весь кузов: «Перевізка меблів». З машини вийшло двоє хлопців у робочій уніформі і почали витягувати і кузова коробку з великим кріслом ( так, принаймні, було написано на самій коробці). Вони підійшли до дверей, самостійно їх відчинили і внесли коробку до кімнати.
На цьому половина роботи була зроблена – вони перестали вдавати , що вантаж був тяжкий, відкрили коробку (яка виявилась пустою) і почала скидати у неї всю дорогу техніку, яку тільки бачили. Туди пішов музичний центр, двд-програвач, комп’ютер з монітором і модемом, якісь інші менші речі. Хлопці підняли коробку і потягнули її назад у вантажівку. Звідти ж витягли ще одну, навіть більшу, і продовжили цю негідну справу.
А тим часом у будинку навпроти сусідка, яка випадково повернулась додому з роботи раніше, уже набирала номер мами нашої знайомої Тані.
- Привіт сусідко! А я бачу ви вирішили обновити домашній інтер’єр?
- Ти що таке говориш, який там інтер’єр?
- Ну як? Вам же меблі нові привезли, от зараз заносять в дім! Як це ви ще вантажникам не побоялись ключі дати – а як щось пропаде? Невже не можна було з роботи відпроситись на такий випадок?
- ???????????????
- А вам її ще й встановлюють, так? А то, бачу пусті коробки виносять…… ой, тільки щось вони важкуватими здаються…….
- Які меблі? Ми нічого не замовляли!!!!!!!!!! Швидко дзвони в міліцію!!!!!
На цей час хлопці уже винесли з дому третю коробку і хотіли їхати, як раптом Сашко згадав про старовинний дубовий стіл, який він бачив на фото.
- Слухай, давай швиденько ще й той стіл витягнемо, так , без коробки, просто швидко!!! Він же купу грошей коштує!
- Може не треба, Саню, досить, валить уже час!!
- Та давай, чого боїшся? Ніхто нічого не запідозрить, а як хто і побачить, так ми ж хутко - стіл в машину і дьору! Давай!
- Ну добре, тільки швидко!
Вони вже винесли цей «антикваріат» на вулицю, як до будинку тихо підкралася чергова машина…. Ворюги навіть не встигли опам’ятатися і кинутись тікати, як кілька міліціонерів притисли їх до землі, одягли наручники і почали зачитувати права.
У цей же час під’їхали Танині батьки, а згодом і сама дівчина прийшла додому. Вона застала на вулиці розлюченого батька, маму в сльозах, патрульну машину, кілька коробок з домашніми речами і спадщину діда біля дверей.
Слідчий пояснив дівчинці, що їх хотіли пограбувати, і що один із грабіжників вже визнав свою вину і розповів, як вони спланували злочин…
Тетяна не могла повірити, що її могли так надурити, що її пристрасть до інтернету ледве не привела до таких (!) наслідків!
- Тату, мамо! Я більше ніколи так себе не поводитиму! Я більше ніколи не довірятиму незнайомцям в мережі! Пробачте мене!!!
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Лагідні промінці сонця ніжно вигрівали щічки Тетянки, будили її і кликали на ранкову прогулянку. Дівчина хотіла б ще трохи поспати, але за мить це небажання вилазити з-під ковдри змінилось зовсім іншим – хутчіше встати і зібратися, адже сьогодні на неї чекав пікнік з батьками на річці, купання у теплій воді і справжнє спілкування зі справжніми друзями!
ID:
228962
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.12.2010 18:58:43
© дата внесення змiн: 15.12.2010 18:58:43
автор: Наталія Кудрявченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
