Пронесу крізь століття біль вічний народний,
що труїть душу в огні.
Живу й розумію,плачу й волію
знати,де правда,де ні.
Різні моменти,брехливі фрагменти
навіюють нам,мов колись.
Прошу мій коханий,друже, не п'яний
в минуле тверезо дивись!
Болюча в нас доля,
страшніша неволя,
що всіх знов веде у полон.
Стільки прожили,в пітьмі всі тужили,
боролись й вернули все знов.
Віримо в волю,живемо в недолі,
неначе вільній раби,
що покорились без битви згодились
дати задарма душі.
Маємо неньку,не маєм серденька,
що віру й бунтарність таїть.
Віримо в Бога,та й вірим в пригоду,
що лихо і зло величить.
Хочем літати та краще б поспати,
а сон він веде в небуття.
Встанемо вранці поплачемо в паніці
чи знаєдемо так вороття????
