Якось прокинусь я посеред ночі
В чужій країні ненависній.
Чи випадково чи навмисне
Мені присняться Ваші очі.
В тремтячих іскорках сльози
Мені присняться Ваші очі.
Згадаю знов слова пророчі:
Ні, не побачимось вже ми.
Не знаю, сон той – може то північний вітер?
Котрий, якось блукаючи по світу,
Забрів в цей край вічного літа –
Видно й йому нема де дітись.
В цей рай земний під чистим небом,
Де без повітря задихаюсь.
Де все так марно я стараюсь
Знову сховатися від себе.
Я вас так прошу, очі, милі.
Благаю, відпустіть на волю
Ту мою душу грішну, що не зна спокою
Ні вдома, ні в чужій землі...
