" Всякого из нас вытесняет воображаемый герой."
(Б. Шоу)
------------------------------------------------------------------------------
Завершення не буде. Коли асфальт мого міста забуде смак твоїх кроків, мелодія справедливості все ще звучатиме надто тихо. Перехожі будуть розмовляти про погоду і підвищення цін, а небо все ще з цікавістю спостерігатиме за рухом транспорту і не зможе зрозуміти людської суєти. Майже нічого не зміниться . Я ж бо розумію, що особистий спокій належить лише МЕНІ і тому не претендую на володіння ним іншими – ТИМИ,хто ще не знає про власну могутність. Прогулянка по сухому полю пам'яті і знову доведеться картати себе за відсутність дитинства, ковтати гіркоту завданого комусь болю і все ж плекати в собі любов до життя в усіх його проявах.
Коли ти живеш поруч з людьми, які тебе щиро люблять, не завжди можеш оцінити велич цієї любові. Нехай істина озвучується тисячами уст, але РОЗУМІННЯ її стає спалахом в особистому просторі, робить тебе кращим. Ти ще не бачив цього спалаху, ти навіть на сонце боїшся глянути… але ж це щастя –хвилинне осліплення світлом. Таких людей, як ти дуже багато. Всі вони на кожному кроці горланять про свою індивідуальність, вміння бути ІНАКШИМИ,але чи так це?
Знову прокинувся не в гуморі…Можем сьогодні разом поблукати чи посидіти в кав'ярні, обговорюючи сучасну літературу. Вчора ти був від неї в захваті, а сьогодні відмовляєшся від «сьогодні». Ще я можу вкотре послухати про твою обраність,себто неповторність і навіть кивати головою на знак згоди, але від цього легше нікому не стане. Ніякий ти не особливий і з натовпу виділяєшся хіба лише своєю черствістю, нездатністю побачити красу Божого витвору. Чай стане дещо гіркішим, але я буду знати, що була хорошим другом. Ти сміливо бунтуєш проти натовпу, але оточуєш себе найницішими його представниками,аплодуєш їм. Ти не помічаєш моєї гри в твою обраність лише для того, щоб оцінити по заслугам те, що маю тут і зараз.
Бідолашний хлопчик, ти старший за мене на кілька років і водночас молодший на цілу вічність. Лицемірство не робить тебе чоловіком і я впевнена,що помреш ти також хлопчиком – маленьким, невпевненим та озлобленим. Мені дуже шкода, що ця впевненість така смілива і я рада була б помилитись, але… Декорації твого світу дуже бідні і обмеженість твоя очевидна. Нічні танці на даху і бажання польоту робили тебе на мить іншим, ріднішим і через це я й досі поруч. Жодна людина не повинна буди покинутою, це просто неможливо. Краще б ти був актором, а я прихильницею твого таланту. Ввечері ми б пили вино і жваво обговорювали прем 'єру, а потім все ж лізли на дах для відвертостей з небом. Та в житті фальшиві актори залишуться поза собою… ніби приреченість… Бідолашний хлопчик.
Бруківка забуває смак твоїх кроків, але я сумуватиму…сумуватиму за мрією тобі допомогти.