Дивилась в блакить вона неба нічного
Вдивлялася довго – не видно нічого.
Лише місяць-юнак її душу ласкає
Промінням ясним, що щастя не знає.
Коханням страждає та дивна душа
Стоїть і гадає:
-Чи мертва – жива ?!
Їй хочеться щастя, а де віднайти,
Коли їй судилося хрест свій нести...
Життя не минає в цю мить, зупинись!
Не край свого серця, вперед подивись.
Яскравий там вогник палає в кінці
Геть, всім стражданням
Надія в руці!
Забудь все погане, що було колись,
Життя вже нове, за нього борись!
Й надію я маю, що будеш жива,
Самотня і дивна, вразлива душа...
