Я, обдертий від шкіри і в сором закутаний,
Йду холодного міста асфальтовим мороком
В лабіринті століть безнадійно заплутаний
Сивий простір історії міряю кроками
Дивлюсь в очі дзеркал – і тінь гоя босого
Виринає з туману блискучих вітрин
...Чом в краю Ярослава, Франка і Амосова
Я крадуся, як злодія й покритки син?
Чом ховаю лице під накинутим клобуком?
Чом і тіло, і душу рве на шмаття від ран...
Чом народ мій - як звір, у неволі народжений,
Досі в клітці живе, і зве благодаттю обман?
Де Христові сліди, що Ісус залишив
Щоб заблудлим вказати їх шлях до спасіння?
Древні пращури мої, хто з вас так нагрішив,
Що спокутувать гріх ваш маєм в сотім коліні?
З диких скіфських степів, із Карпатських узгір»їв
З тихих плавнів Десни і поліських боліт
Тіні предків ідуть - згідно з давнім повір»ям,
Йдуть на Господа суд - як на віче, на тризну, чи в бій
Йдуть мовчазні колони – третя, четверта, і п»ята,
Прапори майорять ніби правди святий оберіг...
Хтось в сорочці ховає сокиру на брата
Хтось для срібників торбу давно приберіг
Йдуть Іудині учні – майстри і підмайстри -
Той хто голови ріже, і той хто гострить ножа
"Визволитель" і кат, жертва і підлий зрадник
Всюди кров на руках – не відрізниш - своя чи чужа
Святополк – братовбивця, чванливий Єремія...
Бачу Ігоря-князя, Полуботка, чумацьку мажу
Бачу ненависть люту і поклик героя я
Бачу в лицях підступність і віру, правду і лжу,
І Полтави ганьбу, і повстанську нескорену пісню,
Поле Крут, закатовані в небо кричать...
Доки ненависть буде аргументом у пошуках істини...
Доки Каїна й Авеля буде на нас печать...
Доки зрада нам буде криваву писати історію?
Доки в чварах усобних нам зайди вершитимуть суд?
Щоби жити у згоді, не мусим чекати Месію ми
Бог – Любов, в ній учення і правда, і суть
Я кричу до тіней, що ідуть, не колихнувши віття,
Жили здулись від крику як в повінь ріка:
Що ви робите, люди, отямтесь – на дворі 21 століття!
Зупиніться, огляньтесь – ваша доля у ваших руках!
Підніміться з колін, адже годі вам жити рабами
Чи ж не досить вже було у світі біди?
Скиньте заздрості, злоби і помсти кайдани
Влийте в душі прощення живої води...
Йдуть примари, нічим не виказують подиву
(Кров з обдертого тіла стікає на сірий асфальт)
...Хто почує в пустелі волання юродивого?
Всі спішать, всі у справах, ніхто не погляне назад...
Лютий 2011
ID:
255390
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 22.04.2011 10:28:36
© дата внесення змiн: 23.04.2011 00:29:50
автор: Юрій Гладун
Вкажіть причину вашої скарги
|
сподобався...
